Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 109 —

ву. Скучно там жило ся бідняткам, та я ждав, щоби опунциї приняли ся. Злишне і згадувати, що стайня була в серединї огорожі.

В часї робіт спека доскулювала менї страшенно — прийшло ся зняти заячий кожушок, а натягнути стару одежу. Тай нова так вже пообдирала ся, що крайний був час подумати про иньшу.

Раз якось пересмотрював я заруби в моїм калєндари і начислив їх 365, а позаяк був се рік переступний, то завтра припадали як-раз роковини мого загощеня на остров, себ-то день 23. вересня 1657 року.

Порішив я їх торжественно відсьвяткувати а залишивши усї роботи, молити ся тільки і думати. Тим то заздалегідь приладив трави для кіз, щоби завтра і такою дрібницею не відривати ся від споминів.

З яким чувством прокинув ся я другої днини, зрозуміє той тільки, хто в далині від рідного краю, від дорогих серцю осіб в самотї і смутку коротає свої днї.

Від досьвіда і не торкнув я поживи, а постив весь день на спомин страшних хвиль розбитя корабля і з вдячности Всемогучому за чудесне вратованє.

Опісля поспішив до моєї сьвятинї, а припавши під хрестом, молив ся довго і горячо. На згадку усїх пережитих пригод і давного грішного житя і тої безлїчи ласк, якими так щедро надїляв мене Бог в моїм засланю, струї слїз потекли по моїм обличі.

Відтак усїв я на камінній лавцї і став перебирати думкою по черзї все, що постигло мене від утечі з родинного дому.

В неволю в Салє попав я 23. вересня і саме тої днини викинуло мене море на сей остров. Був се отже для мене якийсь злощасний день чи там, як кажуть старі люди, феральний. Неначе через зіслане усїх нещасть як-раз в сїм днї, днї утечі від родичів — хотів Бог наглядно вказати, що карає мій непослух.

У починах мого засланя часто бувало вирікав я на Бога і хулив сьвяте Єго імя, а коли довело ся добра зазнати, і не подумав подякувати Провидїню. Жив як худобина, що дбає іно про тїлесні свої потреби — і нїколи до землі прикована думка не злинула там в гору до Господа небес.

Та ось знеможеному тяжкою недугою зіслав наймилосернїйший Отець чудовий сон, котрий мене навернув і учинив другою людиною. Нинї спокійно гляджу я в минувшість і будучність,