Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 110 —

нинї в кождій подїї шукаю зерна добра і в покорі мирю ся з усїми ласками, що Бог на мене зсилає. Не жалую ся на недостачу вигід, котрі солодять житє, а дякую за ті, якими Провидінє надїлило мене ласкаво.

Всяк день рано і вечер молю Господа о силу і постійність в невзгодинах і поборюваню усяких перепон. Нераз думаю над тим, кілько то людий ізза дрібної іно невдачі вирікають з плачем: О Боже! чи є хто більш нещасний від мене! А прецїнь, наколи порівнали би свою долю з нещастями тисячки своїх братів, коли вжили би ся в положене других — инакше певно цїнили би своє житє і замовкли з наріканєм і невдоволенєм.

Моє житє, коли єго добре я розважив, не було і так чорне, як на вид подабало. Чи впрочім заслужив я на краще? Вихований дома в релїґії і чеснотї, привчений страха Божого і повинностий християнина — як жив я, пустивши ся у сьвіт? Чи яко моряк звернув хоч раз думкою до Бога? Чи ставши плянтатором, дякував я Творцеви за врожай, чи просив о благославленє начатої працї, чи вкорив ся коли перед справедливим Судиєю і благав опрощеня за гріхи?

А одначе кілько то чудових справдї ласк зазнав я від Господа! Він допоміг менї утечи з мавританьскої неволї, Він післав портуґальский корабель менї на стрічу. Він вратував при розбитю мене одного, коли всї товариші мої затонули, Він благословив першу мою подорож до Ґвінеї а відтак мої плянтациї в Бразилії... Чи за ті нечислимі докази Єго доброти прошепотіли мої грішні уста хочби коротке: “Дякую Тобі, Боже! Згадував я Твоє сьвяте імя, але іно в тревозї, коли стояв на березї смерти і кликав: О Господи! ратуй мене! — А проминула хвиля грози, я і не подумав, що се Ти мене спас своєю ласкою.

Від часу мого сонного привиду давне житє тяготїло менї важким тягаром, і нераз дрожав я на гадку, що Бог ще стане карати мене. Але коли розважив, як Всемогучий з безмежною добротою пособляв менї на кождім кроцї, як місто карати щораз новими надїляв ласками, тодї солодка віра вступала у душу, надїя — що може умолю справедливого Судию, що може простить він грішному і за щире каянє не відкаже єму сьвятого свого милосердя.

О Боже! закликав я, роздумуючи усе — який ти добрий, що не губиш мене нужденного, а вратувавши від смерти, кормиш