ких. Був в Ґоа, Калькутї, Батавії, Манїли, а навіть в Макао[1], коли ти, черепахо, за той час повзав іно по улицях родинної дїри.
— О який ти щасливий! — промовив я сумовито. — Чого-б не дав я, щоби твоїм житєм зажити!
— А чому-б і тобі такого житя не закоштувати. Море усїх приймає, а на кораблях місця доволї.
— Менї і думати про се не вільно, відказав я похнюпившись.
— Як се? дивував ся Джон.
Розповів я єму своє положенє, висповідав ся з усїх турбот, жалїючись, що родичі стають в моїм щастю в дорозї. Джон вислухав усего а відтак усьміхнув ся зневажливо: “Та бо ти небоже, не вмієш собі порадити. Коли-б таке на мене, давно уже покинувби я старих і поплив першим принагідним кораблем. Такого жвавого хлопця кождий капітан прийме, а що нїчого не вмієш, дурниця! чимало дечого і я спершу не понимав, а тепер глянь! який з мене молодець-моряк!
— Зробивби і я се, кажу — та бачиш, побоюю ся трохи. Батько заєдно клепче менї, що хто родичів не слухає, марно згине і Бог не буде єму благословити. Ось моїх двох старших братів пустило ся на море без призволу батька і оба в молодих лїтах погибли. Може-б і мене така доля постигла.”
Нездара з тебе, братку, ось що! засьміяв ся глумливо Джон. Мілїони людий пускає ся на море і щасливо повертає. Кождий батько любить своє торочити, така вже їх вдача. Тепер сердить ся і зборонює тобі, але як повернеш з повними кишенями, радо тебе стрітить. Раз треба зважити ся! От, знаєш що? завтра пливемо до Льондону — коли в тебе охота, їдь з нами. Побачиш велике місто, закоштуєш моряцкого житя, а не припаде оно тобі до вподоби, то за кілька тижнїв вернеш домів і станеш знов торгувати перцем і гвоздиками.”
З щирої душі! зітхнув я у відповідь — так, що-ж… коли…
— Що такого?
— Не маю гроша на дорогу.
— Дурниця! закликав Джон, повеземо тебе даром там і назад. Добре?
- ↑ Ґоа і Калькута міста в Індиї передґанґесовій. Батавія, столиця острова Сундайского: Ява, Манїля, столиця острова Люзон, що належить до громади Филипинів. Макао, пристань в Китаю над океаном Великим, належить до Портуґальцїв.
