чудово, як инодї живив через крука пророка Ілию на пустинї. Чудеса Твоєї ласки удержують мене при житю. Я певний, що нїяка земля на цїлім сьвітї не заосмотрена так обильно, як мій остров. Правда, живу тут одинокий без товариства людий, але зате нї дикі зьвірі, нї їдовиті гадюки не виводять ся в отсїй, блаженній країні — нїяка отруйна ростина не попала ще менї у губи, не стрінув я тутечки нї раз диких людий, котрі могли би жорстоко мене убити. Все те доказом Твоєї доброти і опіки наді мною. Як зможу я Тобі віддячити ся, я нужденне сотворінє? О найдобротливійший Пане! прийми хиба мої слези — хай они змиють давні провини, і не випускай мене з під Твоєї вітцївскої руки, а спомагай своєю ласкою, щоби я в добрі витрівав і Твого милосердія став достойним.
Молитва наповнила мою душу несказаною радостию і сил додала до борби з противностями. І хочби тепер прийшло ся менї і до смерти тут позістати, без жалю підчиню ся засудам Провидїня.
Коли вечером опускав я хрест, прикрашений в найгарнїйші цьвіти, туга огорнула душу, неначе полишав дорогу яку істоту. Завернув ще раз до него, а припавши навколїшки, молив ся довго і щиро не за себе вже, а за здоровлє, довге житє і потїшенє моїх осиротїлих родичів.
Що они там дїють, сердешні? — говорив я, проливаючи слези. Наколи біль не зломав їх, як сумні проводять они там днї, як побивають ся за своєю послїдньою дитиною, що так жорстоко покинула дім без пращаня!
О найдорожший тату! о моя сердешна ненько! простїть свому блудному синови. А Ти, небесний Отче, одинокий мій заступнику, зішли усе добро, усї радощі, яких я став ся негідним — на моїх бідолашних родичів. Радо терпіти-му усе, що Твоя сьвята воля менї присудить, коби йно мої найдорожші доживали там у спокою свої днї.
Довго ще клячав я під хрестом з думкою про дім родинний. Відтак встав і повертаючи домів, вирізав на однім дереві імена батька і матери, а під ними слова: Простїть вашому блудному синови!
Так провів я роковини мого засланя.
