В половинї жовтня почали ся знов дощі, а з ними дуже прикрі для мене хвилї. О як поволи минав тепер час! Бути самітним і не могти працювати — як важко оно, не зрозуміти тому, хто сам сего не зазнав. О коли-б так була в мене книжка або кусок паперу і чорнило, щоби свої гадки таким чином висказати — чого-б не дав я за такі скарби! І згадало ся менї, як бувало за молоду тїкаю від книжки і пера немов-то від зарази. А нинї? Рвав ся думкою за ними гей за найлїпшими товаришами...
Ще одно стало менї знов доскулювати під ту пору. Як минувшого року, появили ся і тепер хмари москитів. Довгий час не знав я їм дати ради, аж раз якось принагідно запримітив, що тїкають від диму. Радїючи сим спостереженєм, перенїс я кухню до печери, що впрочім було і конечне, бо на дворі заливав єї часто дощ.
Стрівайте, непрошені гостї! закликав я, розкладаючи огонь, навчу вас пхати ся там, де вам не раді. — Вмить дим укрив печеру, а чесна громада винесла ся як-стій за двері. З тої пори горів огонь цїлими довгими вечерами, а хоч дим болючо нераз гриз очи, все таки лекше було се стерпіти, чим острі шпиганя крилатих кусїк.
Хоч по неволї приходило ся менї весь день сидїти дома, мав я доста роботи і не скучав нїколи. Инодї, як дощ устане, вибігав я устрілити заяця чи якого птаха, бо про кози, живучі подальше від печери, годї було і думати. То знов збирав батати і кукурудзу, а на одній прогульцї подибав нову пригожу ростину, т. зв. снїдовець[1], котрий смакував менї вельми.
Тільки недостача сухого дерева прикро доскулювала. За лїта не придбав я значнїйшого припасу, а тепер було на се уже за пізно. Вправдї часом у день сонце і засьвітило, та лїс так перей-
- ↑ Снїдовець (Discorea) або (yams) пне ся високо, як наш хміль. Має великий, подовгастий, бульвистий корінь, нераз і 15 кґ. ваги, мучистий, котрий по увареню пригадує смаком бараболю. Назва ямс повстала з муриньского слова ям — їсти. Росте в Азиї, Африцї і Америцї.
