Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 115 —

ші, смарувала по оба боки білком з яйця і так одержувала вату.

Чи подумав я тодї, що знане сеї роботи придасть ся менї колись в житю? Не мав я вправдї арфи, але були вітки і струни і легко було зладити потрібний знаряд. За часочок стояв готовий. В недостачі стола розложив я бавовну на широкім камени і став ударяти по струнї...

Та ледви торкнув зо два рази, коли се єї звук пригадав менї так живо щасливі хвилі дитиньства. І я, старий хлоп, розридав ся на голос. Довго, довго не міг вгамувати ся: родинний дім станув перед очима, родичі, свояки, рідня. О Боже! милий Боже! як хутко ті безжурні лїта проминули!...

Поборовши зворушеня, вернув я відтак до лямпи. З вати скрутив кніт; не ставало ще товщу. І не думав я передше, чи буде менї коли на що пригожим, тим то і відкидував куски козячого лою задля їх противної в їдї вонї. Тепер мали они в моїх очах цїну золота. Найшов я вправдї біля давноі кухні трохи окравцїв, але були несьвіжі — приходило ся вперед їх перетоплювати.

Новий захід! мусїв зробити плоску риночку на лій, полити, а опісля доперва заняти ся товщем. Цїлий день випалював я — дві ринки пукли, заки третя вийшла як слїд.

Злишне і казати, з яким вдоволенєм засїв я вечером при лямпі і вязав до пізна сїти. Та моя втїха не трівала довго, бо по чотирьох днях товщ випалив ся. Так іно короткий час мав я сьвітло. Дарма! треба втїшати ся тим, що є. Зате на рік, коли, не дай Боже, прийде ся тут ще одну зиму зимувати, мушу заздалегідь запасти ся в дерево і товщ, щоби як в сїм роцї не бідити.

По часови порішив я при першій гарній погодї вибрати ся нароком на, кокосові оріхи і стрібувати, чи не можна з них витиснути олїю. І в тиждень опісля взяв я кіш і справив ся в сторону, де росли найбивнїйше; щоби одначе не тащити скаруп зі собою, розбивав я їх таки на місци, а солодке кокосове молоко випивав. Коли повернув домів, дістав я дрож і сильний біль голови. Налякав ся зразу, бо думав, чи знов пропасниця не вертає ся, розпалив огонь, зварив росолу, а відтак ляг у постїль і накрив ся тепло, щоби спітнїти. На щастє, на страху іно стало — либонь, надмір випитого молока кокосу а може і вохкість в лїсї навели на мене сю недугу; на будучність порішив я бути більш обережним.