Я з радостию почав єго обіймати і цїлувати.
— А тепер іди і готуй ся у дорогу. А не спізни ся, бо завтра скоро сьвіт опускаємо пристань, а ждати на тебе не можемо.
— За се не жури ся, сказав я прощаючись, з'умію я встати дуже рано, коли треба.
Розпрощавши ся з Джоном, помчав я стрілою по товари і звіз їх борзенько домів, щоби родичі чого не доміркували ся. Сердега батько похвалив мене, кажучи, що з радостию бачить, як пусті мрії вилїтають менї з голови. А я саме в сїй хвили задумував чорне діло невдяки! Цїлий день було менї якось моторошно, в ночи сон тїкав зі страху, щоби речинця не спізнити. Ще темно було, як зірвав ся я на рівні ноги і став живо одягатись. Дома кругом тихо, хоч мак сїй. Родичі і слуги спали. Щоби не розбудити сторожа при брамі, перескочив я крізь паркан на улицю.
Серце затьохкало в менї: ану-ж батько прокине ся, або хто зі знакомих стрітить, або наконець сам у пристань запізню ся. А хоч совість відзивала ся з докорами і родичі стояли заєдно перед очима, не зважав я на те, біг чим раз хутше, щоби діставши ся раз на корабель, покінчити з трівогою і сумнївати. Джон дожидав мене нетерпеливо на березї, а зуздрівши, закликав: “Добре що надходиш, а то гадав вже, що розплачеш ся у послїдній хвили і зістанеш при мамуни. А тепер сїдай борше, бо батько десь там клене певно з нетерплячки, що нас досї нема.
Стрибнув я у лодку. Було се 1 вересня 1651 р. Хто збагнувби був тодї, що з сим днем починають ся для мене лїта довгого скитаня по сьвітї і довгих а важких терпінь і пригод.
Матроси відчалили від берега, а ранний відплив моря[1] сприяв нашій переправі. Лодка підскакувала, хитала ся на филях, перехибаючись з часта, а я плавучи у перший раз, дрожав
- ↑ В протягу 24 годин море два рази вливає ся на береги і два рази відпливає. Кожда така переміна треває шість годин. З'явище те зове ся приплив моря, а є наслїдником сили притягаючої місяця.
