Зібравши осталу череду, рушив я крізь гущу до свого замку і станув тамки, ще заки ніч настигла.
Два тижні безмаль не був я дома, але застав усе як слїд: козенята підросли, а кози давали молока до схочу. Дуже скоро побратали ся з новими товаришами, а я не чув ся з радощів, коли глядїв на свою худібку.
Перш усього взяв ся я тепер розширювати і прочистити часть печери, що єї трясене землї засипало. В однім місци, де замість твердої скелї був мягкий підклад, легко прийшло ся відривати великі куснї каменя, і так промощував я собі дорогу, що творила гейби підземний прохід. Тамки задумав я переховувати неначе в маґазинї свої всїлякі знаряди. Тим то не вгавав в роботі, а копав землю аж до самої скелї, коли ось — вдаривши сильнїйше ратищем — пробив єї наскрізь: ясне сьвітло впало з-надвору.
Се немудро зробив ти, небоже! — сказав я сам до себе невдоволений — краще було мати печеру з усїх сторін захищену, а то тепер той другий вихід як-раз пригожий для ворогів.
— Сих хиба нема чого страхати ся, нїяких людий я доси на острові не бачив. — Та ось згадав луну. Давно уже не давала менї она супокійно заснути. А так був я передше щасливий і безпечний! нинї дрожав за найменьшим шорохом і жив тягом в тревозї перед чимсь-то ненадійним а страшним...
І хоч поклав ся увесь на Бога і Єму поручив опіку над собою, все таки, тямлячи пословицю: Стереженого Бог стереже! — заложив я пробитий отвір камінєм.
Позаяк опунциї дуже поволи росли, а кози в неволї на припоні чогось марнїли, задумав я зробити для них поки-що огорожу з бамбуса. Тим то вибрав ся за ним до моєї лїтної палатки. По дорозі побачив з радостию, що ячмінь вже зеленїв, а мельо-
