Наконець коли надійшла пригожа пора засїяв я ячмінь, а маєві дощі так гарно ему пособили, що незабавки вкрила ся нива чудовою рунию.
Крім того засадив я невеличкий кусок землї біля печеру кукурудзою, щоби за нею у лїс не ходити.
Мій пане ґаздо! — сказав я до себе, як покінчив пільні роботи — тепер став млин — чей-же ячменю гризти не будеш, а що тобі з него за хосен, наколи не з’умієш муки зробити. Не легка се справа, бо почин кождий трудний, але при божій помочи даш собі з сим якось раду.
Про жорна а тим більш про млинок і думкою я не заходив, бо чим їх зладити? прийшло ся ужити ступи, в якій Неґри опихають просо. Ранїйше ще запримітив я на прогульках пень грубого дерева, зломаного бурею; з него сокирою дала би ся зробити прегарна ступа, та в недостачі усяких знарядів як єї зладити? чим вирізати грубе корінє з землі? чим наконець вивертіти середину?
Та ось по часови придумав я випалювати нутро дерева огнем. Митю взяв ся до роботи: поперед усего випалив я корінє, відтак з тяжкою бідою прикотив пень до загороди, а опісля почав єго смалити, Нутро було доволї глубоке, але так рапаве і чорне, що не мав я надїї колинебудь одержати з него білу муку. З товчком пішло краще; на днї потока найшов я подовгастий камінь, вигладжений водою. Встромив я єго в розщіль гильки, прикріпив цїпко личком, а по сїм стрібував, чи дасть ся збіже розтирати.
Добре висушену кукурудзу кинув я в ступу і почав товчи з усеї сили. Та зерна тверді і круглаві розскакували ся за кождїським ударом. Щоби сему зарадити, вирізав я широкий лист банану, пробив в самій серединї дїрку і через неї переложив товчок. Тепер вже зерна не могли розлїтати ся, але коли по годинї невпинної роботи вибрав я муку, розсьміяв ся у голос: була чорна як сажа.
Треба якось і єї прочистити! вуголь, що правда, не отруя, та немила се річ їсти кашу чи хлїб з такою чорною приправою. Мерщій забрав ся до вискребтуваня ножем звуглених стїн ступи і по трех днях вигладив єї здебільша. Сим разом дала кукурудза кашу доволї чисту, хоч ще в суміщцї з мукою і отрубами. Усипав
