Коли покіцчив я грудневу сїйбу, задумав вибрати ся на довшу прогульку по острові. З тої ночи, в котрій непояснена луна так мене перестрашила, минуло вже півтора року, а за ввесь той час не виходив я нїкуди, хиба до мого хутору. Безлїч працї придержувала мене дома, а також — сказати правду — страх огорнув такий, що бояв ся я запускати в дальші сторони острова.
Забравши тепер, як звичайно, усе пригоже зі собою, справив ся я в дорогу, що йшла в противнім напрямі як досї. Переднїщі мої походи обіймали іно всхідно — полудневий конець острова, та північ і захід були ще менї зовсїм чужі, — раз доконче треба розслїдити усю країну вшир і здовж.
Перейшов я спорий шмат лїса, що окружав мою долину з замком, і дібрав ся на чисту площу. Ланц невисоких горбків сїрів по єї конець. Вдрапав ся я на найвисший шпиль, що гей-би рогом заходив у море. У єго підніжа котила ся доволї глубока річка і ту саме впливала в океан. Приплив моря збільшав єї глубінь і творив немов залив — прийшло ся одначе підождати, аж вода спаде, щоби перейти на другий бік. Поки-що сїв я на березї і призирав ся рибкам, що плили в гору ріки, а по відпливі моря у низ повертали. Прегарне се було місце до ловлї, тим то і порішив я зайти сюди колись з сїтию і стрібувати рибарити.
Коли вода трохи спала, скинув я одежу, скрутив в клунок, помістив на голові і пустив ся в брід. Небавом станув щасливо на березї і одягнувши ся, рушив дальше.
Околиця сих сторін була неврожайна, місцями гориста, деинде знов скалиста. Між тим стало вже смеркати, бо сонце перед хвилиною запало в море; прийшло ся глядїти нічлїгу як звичайно на найблизшім дереві. Подибав я доволї догідне ложе між двома розлогими гиляками і там заснув внедовзї, здоровим, кріпким сном.
Прокинув ся скоро сьвіт жвавий і веселий, попоїв дещо і пустив у дальшу дорогу. Опівднї вдало ся менї устрілити якогось великого птаха з семейства тетерюків, котрий упечений мав дуже скусне мясо. Кілька пригорщ води, а на закуску золотий ананас
Робінзон Крузо 5.
