Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 14 —

з жаху, що човно ось-ось виверне ся в воду. На корабли новий страх! Джон казав менї лїзти в гору по якійсь драбинї, завішеній над глубиною. Соромно було показати ся трусом: кров ударила менї до голови і на силу вдрапав ся на поміст.[1] Капітан насварив на нас за спізненє і сейчас дав знак, що відпливаємо. Загудїв ворот і при єго помочи витягнено тяжкий якор.[2] Матроси вдерли ся на реї і розпустили вітрила, котрі під подихом леготу видали ся наче крила великанського птаха. Загреміли пушки на пращанє і наше судно, похитавши ся трохи мов у танци, помчало величаво на повне море.

Був се гарний трищоглистий корабель купецький; збудований кріпко а легко, надавав ся до далеких подорожий. З висоти щогл спадало долї множество линв, що прикріплювали щогли, або вязали ся гей-би в драбини шнурові — ззаду филював вітер горду бандеру анґлійську, а у шпиля повівали весело довгі, червоні хоруговцї, відбиваючі ярко своєю пурпурою на синїй блакити небес.

І так наконець моє найгорячійше бажане звершило ся: я був на корабли, я плив по морю. Кожда річ дивувала і цїкавила мене непомірно. Гордий моїм щастєм згірдливо глядів я на меньшаючі вежі родинного міста. Береги Анґлії неначе синява хмарка маячіли ще здалека, згодом і они щезли, і я опинив ся на величезнім просторі вод під необмежимим покровом небес....

Дни були зразу прегарні, вітер догідний, і ми плили дуже борзо. Правда, нераз налїтала на мене туга, і гризли докори совісти: Я згадував моїх зажурених родичів, як они за мною побивають ся, і якийсь тихесенький голос у душі докоряв менї за мою безсердечність і невдяку — але море приносило раз по раз такі цікаві з’явища, що сумні настрої скоро в мене минали. Як далеко оком займити, тягло ся море мов гладка шиба леду, з легка вигнута, а краями-довкола доторкаюча обрію неба. Раз стрітили ми один корабель. Гей-би з води виринав він з далека перед нами. Зразу видні були тільки шпилї щогли, відтак вітрила, далї


  1. Поклад є то поміст з дощок на самім верху корабля, ним затикає ся корабель, як пр. дном затикає ся бочка. Через те підчас злив вода не заходить до середини.
  2. Якор се величезний подвійно або потрійно зубчастий желїзний друк, з переду корабля важить нераз 20, 30 або і 60 сотнарів. Запущений в море, врізує ся зубом в дно і задержує тим чином корабель на місци.