Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/130

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 131 —

нїчо другого, тільки Караїби мусїли зажегти тодї сухі трави[1]. Се наглядно! Сама пожежа не счинила ся без причини, а як уже я згадував, царила у той час як найкрасша погода, отже і перунів не було.

Другої днини о півднї був я вже дома. Мерщій кинув ся на постїль і не думаючи про їду, хоч від вчерашнього обіду крім води нїчого не кушав. Трівога відбирала охоту до всього, найчудачнїйші гадки палили голову.

Се прямо неімовірно! мешкати три роки на острові і не доглянути єго жителів. Нї! Нї! я кріпко пересьвідчений, що крім мене нїхто другий не живе тутечки. Але хто-ж се полишив слїд ноги на піску? як дістав ся він на остров без судна? чому я єго не бачив? Слїд сей прецїнь не мрія, не сонний привид, я видїв єго, доторкав вчера руками. А може тих дикунів загнала буря з тої далекої землі, яку доглянув я раз перед двома роками зі шпиля найвисшої гори? А може, причаливши до неврожайної части острова, закинули думку про поселенє?

Коли-б так прибули в більшій громадї і мене случайно стрітили, тодї жде мене неминуча смерть: убють і з’їдять. А хоч і зможу загодї заховати ся в якім кутку, так знищать безсумнівно мою оселю, повбивають кози, понівечать поля.

Такі гадки мучили нестерпно мою душу. Три днї не посьмів я вийти з печери, бояв ся навіть видоїти кози, хоч треба було се зробити, бо бідні зьвірята могли втратити молоко.

Справивши ся з тим дїлом, зібрав я на відвагу і побіг на ту високу гору пересьвідчити ся, чи не побачу часом якого судна близь острова. Але надія чи острах — бо годї почуваня мої назвати — не оправдували ся. Площа моря сияла у сонци мов гладке зеркало, найменьшого човника нї слїду. Трохи спокійнїйший повернув я домів.

Небавом якось вибрав ся я на свій хутір. Взяв нову спису, лук і повний сагайдак стріл. — Та що поможе мені те все проти череди диких Караїбів, безперечно лїпше від мене уоружених! подумав я. А все таки поборов трівогу і ввійшов в лїс, роззираючи ся обережно довкола.

 

  1. В горячих краях буйні і високі трапи висихають у лїтї, і яайменьша іскорка переміняє їх в одно пламенне море. В американьских степах підпалюють трави нароком, щоби справити землю.