Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/132

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 133 —

гло мене перед ними. Мучений усякими здогадами, хоч і втомлений, не годен був я заснути.

Другої днини прокинув ся вже много спокійнїйший. Прийшло менї до голови, що остров такий плодющий і великий, а положений — на мою думку — недалеко від суші, не може бути чужий сусїдним жителям. Хто зна’ чи за три роки, від коли тут проживаю, нераз вже буря не загнала диких на мій остров — та знать не припав їм до вподоби, бо инакше давно вже построїли би на нїм свої оселї.

Чув я колись від моряків, котрі бували в сих сторонах, що Караіби не мають вітрил, а кермують свої човна веслами, користуючись припливом і відпливом моря. Наглядна річ, що загнані филею на остров, не зважать ся на нїм нічлїжити, щоби не втратити догідної пори відпливу. Одного тільки бояв ся я, а іменно нечайного нападу дикунів.

При оебрежности можна би й сего устеречись а наколи більша ватага висадить ся на беріг, можу скрити ся в якій печері і там переждати, поки не відчалять.

З соромом приходить ся сказати, що страх, трівога і журба так заволоділи мною, що зовсім позабув я шукати відради в молитві, котра передше усе мене кріпила в таких хвилях. Сум і пригнобленє такою мракою сповили душу, що і не згадав я на слова:

— Взивай мене у днї трівоги, а споможу Тебе, і хвалити-меш імя моє во віки.

А прецїнь, коли-б послухав я був того голосу і в своїх турботах прибіг до Господа і Єму найлїпшому Вітцеви віддав ся з усїми моїми смутками, то безперечно набрав би серця і, скріплений довірєм в Господа на небесах, поборов трівогу і сумнїви, які так важко давили мою душу.