Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/133

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 134 —
Глава XXX.
Штучний гай. Обильне жниво. Четверті роковини. Молитва. Печу хлїб. Сито. Зима. Прогулька по острові. Привід. Новий захист.

Коли очуняв трохи з першого остраху, став я думати, як-би сильнїйше укріпити моє житло. Зразу найдужче турбувало мене те, що перебив скелю наскрізь — та згодом по розвазї показало ся, що другий сей вихід міг стати менї навіть дуже пригожим. На случай, коли дикуни окружать замок і переступлять мур з переду, що вдїяв би я без другого вихода — а так оставала бодай надїя утечи в лїс, де все таки можна було найти захист.

Поперед усего загадав я засадити значний простор довкола печери густим гайком. На ту цїль нарізав безлїч віток з якогось дерева, подабаючого на вербу, але садив їх не правильними рядками, а нароком всуміш, щоби цїлість виглядала на природну, відвічну гущу. Робота ся потрівала безмаль два місяцї. Денно засаджував я поверх 100 віток і таким чином утворив непроходиму гущавину. Крім того піднїс я ще і мур на метр в гору, полишаючи в нїм іно дїри до пусканя стріл на случай нападу дикунів.

Серед тої праці позабув я на вік про збіже і доперва раз якось на прогульцї завважав, що колосє ячменю починає вже сипати ся, і крайний час приступити до жнив. В три тижні був я готов і сим разом зібрав так гарний полон, що зложив два величезні стіжки снопів.

Такої скількости збіжа нїяк було в руках лущити, прийшло ся робити тік і молотити. Вибрав я пригоже місце біля печери, виложив єго грубо глиною, насипав зверхи каміньчиків і піску, а відтак утоптав усе як слїд. В кілька день висхло оно до сонця і ствердло, і можна було начати молотьбу.

Коли покінчив я сю роботу, одержав по моїм обчисленю щось 7 кірцїв ячменю — як-раз достаточний припас на зиму. Небавом по сїм спали маєві дощі і так чудово скропили мій молодий гайок, що деревця зазеленїли прегарною зелению і майже всі з малим виїмком приняли ся.

Але серед отсих заходів позабув я на нову сїйбу, і так прийшло ся відложити єї знов аж на рік, бо пригожа пора вже минула.