Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/134

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 135 —

По жнивах і молотьбі збіжа взяв ся я наново садити дерева, бо гайок не був ще на мою думку — доволї густий. Трудив ся я над сим аж геть у пізну ос]нь і через те не вспів приладити мяса і товщу на зиму. Збирати дерево на топливо також вже було за пізно, і тим то лиш небогацько вдало ся менї єго запасти.

Так то, коли трівога огорне чоловіка, а він не з’уміє в пору єї побороти, усї дїла ідуть мов на перекір: нїчого не робить ся по обдуманому плянови, і згодом зчинить ся з того такий заколот, що ради єму нїяк вже дати. Менї самому прийшло ся сего зажити і то зі шкодою власною, бо не придбавши припасів на зиму, бідував я гірко, инодї по цілих тижнях живив ся тільки кукурудзяною лемішкою і козячим молоком.

Наспіли четверті роковини мого загощеня на остров, се-б то день 23. вересня 1663. р. В сїм дни постив я як звичайно і пересидів у моїй сьвятини. Ніхто й не повірить, що за цїле лїто не був я там нї разу. Увесь занятий думкою, як би захистити ся перед ворогом, навіть у недїлї і сьвята працював я над укріпленєм моєї оселї, а позабув, що Бог одиноке моє прибіжище і сильнїйше забороло від усїх земних кріпостий.

О! з яким жалем пав я тепер навколїшки, слезами поливав землю і жалував за свою байдужність і кляв ся поправити. Саме в сїй хвилї сніп ясних лучів продер грубі занавіси хмар і озарив мою голову. Се взяв я за добре віщованє і повний віри і потіхи підняв ся з землі. — О! Предобрий Господи! так отже ласка Твоя все наді мною, хоч я, невдячний негідник, позабув віддати Тобі приналежну честь. Ах! ті лучі сонця, наглядний доказ Твоєї доброти, скріпили мою душу бодростию і довірєм і прогнали з неї трівогу і всякий сумнїв. З нинїшним днем Тобі, всемогучий, віддаю я всї свої терпіня і підчиняю ся безусловно Твоїм засудам. Хай буде зі мною, що прикажеш — я все однаково хвалити-му Твоє імя, хочби і найгірші злиднї дожидали мене в будучности.

З радостию і спокоєм в душі повернув я домів. Мої цїлорічні побоюваня видали ся менї тепер прямо безглуздими, тим більше що з остраху перед Караїбами позабув я приладити припаси на зиму.

Завили вітри і метелицї, полили дощі, ріки виступили з берегів. Прикра пора хоч з одної сторони берегла мене від нападу диких, так з другої минала дуже поволи. Не було чим сьвітити дов-