Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/138

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 139 —
Глава XXXI.
Ненадїйна буря. Вистріл з пушки. Корабель. Ніч на вартівни. Даю про себе звістку. Виправа на судно. Похорон потоплеників. Пес. Великанські скарби. Дараба. Щасливий поворот.

Не стану торочити в друге про жнива, полон, припаси на зиму, нї про пяті роковини мого проживаня на острові, усе те ішло незмінним ходом, як передше. За два слїдуючі роки нїчого примітнїйшого не скоїло ся в моїм житю, а хоч гірко було менї проводити найкращий молодий свій вік у самотї, вже-ж таки мирив ся я з моєю судьбою, а будучність здав на Бога.

За той час лїсок довкола печери розріс ся незвичайно гарно, лїяни засїяні вітрами посплїтали ся довкола кущів в таку непроходиму гущавину, що крім крутої стежини, про котру я іно знав, не спосіб було без сокири промостити собі крізь них дорогу. Так був я знаменито захищений від нападу диких, не згадуючи вже про хрустальну печеру, де в крайнім случаю міг я також найти захорону.

Та ось небавом склала ся незвичайно важна подїя.

В ночи з дня 30. на 31. липня 1667. р. серед найгарнїйшої пори зняла ся нечайно сердита буря. Лискавки раз по раз розсьвічували небо, громи не вгавали. Цілий день і ніч гудїла гроза без уговку. Прийшло менї до голови, що без сумнїву слідує по сїм трясенє землї і з остраху, щоби не погибнути під звалищами печери, перенїс ся я у стайню поміж кози, котрі також налякані горнули ся до мене. З півночи дощ надстав, тільки вітер лютив ся дальше зі скаженою сердитостию.

Задля проймаючого реву бурі не годен був я цїлу ніч заснути, коли ось нараз почув гук, подабаючий на вистріл з пушки. Як стій схопив ся на рівні ноги: не був се перун, бо лоскіт прорвав ся митю. Чи то підземний гуркіт, вістун трясеня землї, чи може, о Господи! вистріл корабельний?

Суперечні чувства прошибли усе моє єство. Мерщій вискочив я зі стайнї і, не зважаючи на темряву і вітер, вдер ся з тьохкаючим серцем на шпиль моєї вартівнї і поглянув на море. Ледви вспів станути на горбку, як ось червоне сьвітло пронизало пітьму і вдруге залунав гук по прибережних скелях.