Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 140 —

Ясно бачив я тепер блеск на мори, недалеко того місця, де наш корабель потонув. Не було сумнїву: се моряки кликали ра- тунку.

Корабель! Корабель!

Милий Боже! по семи лїтах самоти корабель так близько. Та хоч зворушений до глубини душі, не втратив я таки духа і порішив нещасним морякам якнебудь помочи. До корабля плисти мені не спосіб, зате можна їм дати вістку про остров, розжегаючи огонь. Вправдї вітер дув скажено, а все таки вдало ся менї кінець кінцем розвести полумя. З печери принїс я цїлий оберемок сухого хворосту і кинув на огнище. Либонь помітили єго корабельники, бо знову кілька вистрілів залунало раз по раз від моря.. Цїлу ніч провів я на вартівни, докладаючи дров. Ще два-три вистріли і відтак усе замовкло.

Засвитав ранок ясний, погідний, вітер приляг, усе стихло. А я невпинно поглядав на море, відкіля в ночи гремів голос пушок. Далеко на океані сїрів якийсь чорний, неозначений предмет — чи се корабель, чи іно туловище єго? Кілька годин тягом глядїв я в ту сторону, але предмет не ворушив ся — мабуть осїв на мілині або на підводних скелях, а може стояв на якорі.

Коли вже зовсїм розвиднїло, узяв я лук, стріли і спису і помчав ся бігцем до полудневого рога, споза котрого слїдне було судно. Станувши на березї,, побачив я дїйсно туловище розбитого корабля — знать вчерашний вітер загнав єго на скелі майже у тім самім місци, де перед роками опинив ся наш корабель. І сей на тих самих нещасних рафах покінчив.

Судно отеє навело мене на всїлякі здогади, бо на помостї нї живої душі не було видно. Мабуть, моряки, хоч і бачили мій огонь на шпилю, не спромоглись серед темряви і скель причалити до берега, а натрапивши на сильнїйший гон води, попали на повне море. В такім случаю погибель їх була неминуча і безсумнівно море поглотило їх човна так, як перед семи роками наші. Та може котрий з моряків вратував ся на остров і блудить і шукає захисту. О! яким радісним серцем подїлю я з ним моє добро! Але могло і таке скласти ся, що другий який корабель почув трівожні вистріли потапаючих, підоплив під судно і забрав їх на свій поміст. Одного був я певний, що на сім корабли нема вже нїкого.

Якнебудь оно скоїло ся з єго осадою, бідні ті люди вартали