поміст і цїле туловище — а так само щезав він нам з очий, немов потапав у водних филях. Цїкавим не меньше для мене з'явищем був всхід і захід сонця. Вечером клонило ся оно поволи ід западу — поринало в океан. На поморщеній фили стелив ся довгий сонїшний шлях, мережаний золотою лускою, мінив ся, лискотїв, сьвітив, палав і гинув десь у далинї… Корабель, вплинувши в ту жаристу стяжку, неначе здоганяв утїкаюче сонце. Вітрила і линви рожевіли у єго лучах, а сьвітляний круг ставав щораз більший і западав все низше і низше у глубінь. Незабаром вже тільки половина щита виднїла над водами, відтак тільки єго лучі, а далї на цїлім заходї запалала одна велика зоря і не знати було в тих поблесках, де кіньчить ся сьвітло филь, а починаєсь небо, воздух і вода — усе пронизане сьвітлом великим а тихим шумом, немов відмавляв вечірні молитви…
Инакше знов ранком. Золотий пояс сьвітла показував ся на всходї над водами. Горішний берег кулистого круга піднимав ся все висше і висше — вже його долїшний край торкнув ледви води, от вже неначе відскочив від неї і викотив ся в усїй величи на горизонт.
В день звертали мою увагу невидані доси зьвірята і птицї морскі, іменно меви[1] і риболовцї. Часто знов призирав ся я, як капітан при помочи бусолї[2] означав напрям судна, або як керманич і моряки заходили ся коло своєї роботи.
Зразу мали ми прегарну погоду — та ось четвертої днини зняв ся опівднї сильний вітер від заходу — чорні хмари затягли небосклін, і кораблем стало на всї сторони хитати. Люди мусїли держати ся підпори, щоби не впасти. Нараз закрутила ся менї голова, немов сьвіт цїлий заворушив, відтак нудности узяли млоїти. Були се перші прояви морскої недуги, котра задля хитаня корабля опановує кождого, що пливе у перше по морю. — А вітер тимчасом гудїв щораз страшнїйше — громи рокотїли, а небо загоріло огнем лискавок. Море филювало сердито, дощ шумів потоками, а справжнї гори филь грозили кождої хвилї затопити корабель. Смертельна тревога огорнула мою душу, — згадав я моїх бідних опущених родичів, згадав остороги батька і слези
