пожалованя. О як-же вдячним повинен я бути Всемогучому, що він так чудово, мене виратував, коли ось з обох розбитих кораблїв нї одна людина не остала при житю. Годї і розповісти, які чувства ворушили мною на вид потапаючого судна!
За весь час мого проживаня на острові ще нїколи так важко не відчував я туги, як ось в сїй хвилі — здавало ся, що довше так жити в самотї не годен, не видержу. Налїтають инодї на людину чудні якісь-то мрії — давно позабуті бажаня прокидують ся по закутинах душі, найменьший, на вид дрібний предмет розпалює думку, і здає ся на той час, що не спосіб жити без того, за чим так горячо рветь ся серце. Чи Бог хоче, щоби я жив тутечки сам один аж до смерти, тільки сам один! кликав я в одно і ломав руки в розпуцї і закусував губи до крови.
._%D0%A1%D1%82%D1%80._141.jpg)
Нараз прийшло менї на гадку доплисти яким чином до корабля. Так зможу не лишень вратувати кого з осади, як находить ся ще на суднї, але і привезти собі з него сила предметів для мене вельми придатних. Немов сам Бог піддав менї сю прегарну думку, і заволодїла мною така горяча жадоба дістати ся на корабель, що порішив вдоволити єї безпроволочно.
Було се саме з полудня — море так далеко відплило від берега, що спорий кусок перейшов я в брід, а коли вже втратив грунт під ногами, пустив ся плисти і небавки був під кораблем.
