Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/141

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 142 —

Двічі окружив єго довкола, та ніде не подибав нїчого такого, за що можна би захопити і на поміст вдрапати ся. Аж ось доглянув я конець линви, котрої спершу не бачив. Висїла так низько з переду корабля над водою, що легко зачіпив я за неї руками і полїз горі мов по драбинї. Аж скрикнув з радости, коли опинив ся на корабли. Було се гарне судно купецьке о двох щоглах, котрі лежали тепер сторощені. Будова вказувала на корабель португальський. Вержений на піскову лаву, перехилив ся так сильно вперед, що штаба[1] ледви два метри сторчала з води, а руфа[1] звиш 4 м. підняла ся в гору.

Серце вдаряло в менї мов молотом, трохи не цїлував я стїн корабельних, так дорогими були они менї через те іно, що з Европи приплили, що Европейцї їх складали. Ах! але на жаль тих Европейцїв на помостї не було — либонь поглотило їх море, як колись наших. І ся гадка сїпала мою душу несказаним болем.

Від вчерашнього вечера увесь занятий кораблем, і не подумав я про їду, аж тепер став голод доскулювати і я таки місто шукати людий побіг перш всього до складів поживи. Який прегарний вид! Тут бочки сухарів, там солонина, шинки, дальше — кава, какао, цукор, мука, суш, риж, саґо, масло, сир повила, горох, усяке корінє — в иньшім переділі: вино, горівка, рум оцет, риби, оселедцї, вуджений лосос, — побіч: жито пшениця, ячмінь.

Милий Боже! Чого там не було!

Оголомшений видом усїх тих ласощів, котрих сїм лїт вже не кушав, присїв я на лавцї і зразу немов позабув на їду, та по часови став жолудок таки домагати ся свого. Кусок сухара і спорий шмат шинки враз з чаркою вина пішли в горло, як у пропасть. Покріпивши сили прегарною закускою, з’їв я ще трохи голяндского сира, а відтак справив ся на дальші обзорини.

Перше, що стрінув по дорозї, були два утоплені матроси, котрі знать пяні упали на спід корабля, де вже доволї води набрало ся. Не тяжко було відгадати причину їх смерти, бо лежали передом тїла в водї, тверезі могли вратувати ся.

Заки пічнеш грабежу, сказав я сам до себе, треба вперед сповнити християнську заповідь і поховати отсих нещасних. Сповинув я їх в полотно з вітрил, оперезав ужевкою, прикріпив


  1. 1,0 1,1 Штаба зове ся перед, руфа — зад корабля.