невеличкий якор від шалюпи, щітки, штаби желїза, весь папір і моздїр. Повиймав я навіть вікна з каюти, взяв ланц, малий компас, зеркальце, ножички і голки, і все полотно, яке де іно міг роздобути. Витягнув зі стїн корабельних усе гвіздє і гаки, забрав весь порох і олово — наконець перевіз і кількасот порожних флящин, хоч сам не знав ще, навіщо-б они стали менї пригожі.
Вже усе вартівнїйше мав я на дарабі, коли ось глипнув на корабельну пушку, і враз прийшло на гадку перевезти одну домів. Придасть ся давати сигнали, наколи-б який корабель вказав ся на мори. Сила труду стояло мене спустити пушку на дарабу, яку нарочно повязав на сю ціль з грубих колод — на щастє прегарно послужила менї в сїм вінда до втяганя товарів. Много лекше пішло з трема фальконетами[1]. Забрав я також лявети[2] від усїх чотирьох штук, а крім сего кількадесять куль шестифунтових і кількасот фальконетових кульок.
Причаливши щасливо до берега, порішив я не вертати вже на корабель, а перенести вперед усе в безпечне місце, бо прийшло мені на думку, що наколи дикі з сусїдної землі заходять инодї на остров, то тепер, приманені видом корабля, готові справити ся в ту сторону і заграбити мої скарби на березі. Впрочім на суднї не було вже нїчого вартнїйшого, а ту може кождої хвилї зняти ся буря і знївечити мою працю, замочити порох, цукор, муку і сухарі.
Ся гадка дрожем переняла мене цїлого, мерщій став я переносити річи до печери, але деякі були не під силу менї, бо на дарабу спускав я їх при помочи вінди. От і задумав я зладити візок, що пішло справдї скоро. Ужив я до того лявет від фальконетів і за вісїм днїв поперетягав усе під окопи мого замку. Щоби не-