Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 156 —

строва. Море крім полоси струї було тихе, тільки бентежив мене вітрець, що дув як раз у ту сторону.

Але проте все розпустив я такой вітрила і, візвавши Бога на поміч, пустив ся сьміло на море. Та ледви судно торкнуло східного кінця лави, коли се струя пірвала єго з такою силою, що на перекір усїм моїм змаганям міг я тільки спинити скорість гону, пливучи краєм струї. Даром закидав я якор, не доходив дна, — даром силкував ся кермувати судном, сила струї перемогла силу вітру, гребсти веслом було прямо немислимим. Хочби море й не затопило човна, так поживи не статчить на довго, а Бог вість, докїля ще прийде ся менї скитати по водних просторах.

В безмежній тревозї і жалю полинув я зором на мій дорогий остров.

О ти, сердечна пустине! — закликав я в розпуцї, невже-ж не побачити менї тебе більше! О коби вдало ся менї лишень дістати знов на твоє любе побереже, нїколи вже нї защо єго не покину.

З усїх сил греб я веслами в напрямі лави, але був звиш 5 миль морских від суші, і остров щезав чим раз скорійше з очий. Наколи-б так нечайно небозвід затягнув ся хмарами, пропав я нехибно! Та погода на моє щастє була гарна, лиш узгіря острова нїби чорні облаки слабко вже маячіли в далинї на обрію неба.

Аж ось спостеріг я згодом, що струя анї так сильна, нї мутна, починає мілїти і слабше плисти, а натрапивши на громаду скель на півночи ломає ся на них, одна часть гнала дальше в тім самім напрямі, друга завертала на полудне як-раз до острова.

Се мене вратувало. Користуючись вільнїйшим гоном води і сприяючим вітром, встиг я якось дібрати ся в рамена струї. Веслував тепер вельми обережно і вільнїйше чим передше і коло пятої години з полудня причалив щасливо на берег.

Коли почув я землю під ногами, аж задрожав увесь з радости і покляв ся торжественно не пускатись на будучність так легкодушно на море.

Вітер загнав мене на північну зовсїм менї чужу часть острова, прийшло ся тут і нічлїжити. Другої днини сїв я в човно і попри береги простував ід заходови. Зробивши три — чотири милї морскі, заплив я у залив, що врізував ся глубоко в сушу. Залив сей творила ріка, вливаюча ся в сїм місци в море. Годї було най-