Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/158

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 159 —

ряджені дрібними кульками дожидали ворога, щоби понести між него смерть і погибель.

Вид останків кровавого пиру повернув мої гадки у другий бік. Через цілу зиму не думав я про нїщо друге, як тільки, щоби пімстити ся над людоїдами. Перебирав сотню способів покараня мерзких кровопийцїв — хотів заскочити їх у час страшного бенкету, строго заплатити пролиту ними кров і таким чином раз на завсїгди відогнати їх від мого острова.

Тільки як до сего забрати ся? Сам один не справлю ся з двайцяткою Караібів, уоружених в списи і стріли рівно влучні і небезпечні, як куля або шаблюка.

А коли-б так підмінувати місце, на котрім кладуть огонь і пекуть людскі тїла, а як жар дійде аж до пороху висадити у воздух усїх тих кровопийцїв? Та і ся гадка не була добра: по перше годї передвидїти, де саме займе ся порох — а й то наколи-б ранїйше або запізно загорів, так тільки змарную даром кількадесять кільоґрамів сего цінного материялу.

Відтак приходило знов на думку засїсти в якім безпечнім а не надто остороннім місци з кількома добре нарядженими рушницями, випалити з усїх нараз, а коли між дикунами счинить ся суєтня, впасти на осталих і порубати шаблею. Через довший час розважав я сей плян так, що бувало аж снить ся по ночах, немов то я з людоїдами зводжу кроваві борби. Ум, занятий тягом яркими картинами різнї, тільки й бачив повсюди трупи повбиваних ворогів.

Коли весна настала вийшов я виглядїти пригоже місце на засїдку. Внедовзї і подибав як раз добре: був се провал, що вів від вартівні на побереже, де дикі заходили ся коло своїх жертв. Густі хащі вкривали прегарно вхід до провалу. З вартівнї міг я стежити лоди Караібів і мав ще доволї часу заховати ся в криївцї, заки дикуни причалять до острова. Сидячи в великім порохнавім дереві, де мене не спосіб доглянути, зможу легко повбивати і кільканайцять з них, заки прочі очуняють з остраху.

Приладив я чотири рушницї, примістив їх в серединї дупла, а сам що рана з двома пістолями і шаблюкою виходив на побереже на обзорини. Та ось вже кілька тижнїв проминуло, а дикі не показували ся зовсїм. Се трохи охолодило мою завзятість, а згодом взяли мої думки иньший напрям.