Хочеш карати людоїдів — говорив я сам зі собою — а чи є в тебе на се право? Чи они в сїм виноваті, що непросьвіченї сьвітлом Христової віри роблять те, що й їх батьки робили, і що їм може навіть наказує їх релїґія. А твої брати, Европейцї — просьвічені, християни, як поводять ся? Кілько то неповинної крови пролили в зовсім злишних і неслушних війнах! Кілько міст понищили задля дрібної суперечки, які пустарі поробили з найпліднїйших земель! Згадай, з яким обмерзїнєм вимавляє кождий чесний чоловік імена Кортеза[1] Пізарра[2] та других іспаньских завойовників, котрі тисячами мордували Індиян і поводили ся з ними гірше чим з худобиною! Скажи-ж тепер, небоже, хто дав тобі дозвіл судити і карати Караібів, котрі може й несьвідомі сего, що зле роблять. Обміркуй, що хочеш чинити, бо може твоє дїло так само стане мерзке Богу, як тобі мерзка жарстокість дикунів.
Такі думки сильно на мене подїлали. Згодом залишив я намір воювати з Караібами, бо признав, що се не по правді карати людий, котрі мені самому нїякого лиха не заподїяли. Буду іно боронити ся на случай напасти, або коли прийде ся ратувати житє другій людинї, засудженій на смерть. За таким рішенєм промавляло ще й те, що в борбі міг я легко програти, — коли-б оден тільки Караіб утїк, то приведе зі собою тисячі других товаришів, а тоді й рушницї нїнащо менї не здадуть ся.
Покинувши думку зачіпати Караібів, вибрав ся я на нову прогульку, щоби перевезти човен з далекого заливу, де оставав безмаль три місяцї. Сим разом обминув я небезпечну течію, об’їхавши північно - західну часть острова, і вплинув у лїсний ріг, що лежав кільометр від замку по східній сторонї і був цїлковито захований в прибережній гущавинї.
Тепер був я вже зовсїм безжурний, бо пересьвідчив ся, що дикі виходять на остров тільки для пожираня людских тїл — а не запускають ся дальше від берегів — тим то і міг я безпечно проживати в своїм замку і по давному полагоджувати усї роботи.
Одна лиш недогода прикро доскулювала: з остраху, щоби Караіби не доміркували ся мого пробуваня на острові, мусїв я закинути рушницю а повернути до лука і стріл. І огню не зважив
