Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/166

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 167 —

зка річ їсти людий. Відтак, побачивши, що дикі щезли безслїдно, завернув і я в ту сторону, де бенкетували. Одначе побоював ся я все їх засїдки, тимто уоружив Пятницю в лук і сокиру, а сам узяв шаблю, пістолї і рушницю і пустив ся передом.

Незабавом станули ми у мети. Який страшний вид розкрив ся перед нами! Довкола безлїч останків людских тїл: пять рук, три черепи голов і кілька костомах — кроваві пальцї і на-пів пооб’їдані куснї присмаленого мяса. Менї аж млісно стало, коли на все те глянув, мій товариш навпаки любував ся сим видом і, коли-б не мій строгий вид, без сумнїву гриз би залюбки костомаху котрого з товаришів.

Тепер почав менї знаками розповідати, що він з трома товаришами дістав ся по бійцї на їх острові в полон, а се ось саме голови єго товаришів, котрих ворог поз’їдав.

Відтак викопали ми яму і погребли тлїнні останки нещасних жертв — а по сїм справили ся домів. Тут виняв я сейчас зі скринї сорочку, штани, кабат і шапку і прибрав у все те Пятницю, Індиянин радїв новим одягом, як дитина: бігав і плескав з радости у долонї, та по часови почув ся в нїм нїяково, бо з роду звик був наго ходити. Хотїв скинути одежу,, та я на се не призволив. Згодом сам признав єї придатність, позаяк хоронила єго від москитів та других докучливих насїкомцїв. Тільки обуви такой не міг знести, тим то і вволив я єго просьбу і позволив ходити босо.

Тепер взяв ся я думати, де приміщу свого гостя. Разом мешкати з ним не хотїв, бо не зовсім ще довірював єму, проте побудував я Пятници окрему хатку з дощок тут-же при моїй. Товариш був вельми вдоволений з житла, страхав ся зразу іно Аміга, але, пізнавши лагідність зьвіряти, полюбив єго сердечно.

Мої побоюваня і недовірчивість показали ся небавом зовсїм безосновними. В темнім тїлї Пятницї мешкала прегарна душа, нїколи найменьше невдоволенє нї упір і не промайнули по єго обличу. Привязав ся до мене як до батька і усїма силами рад був віддячити ся менї за вратоване житє. Веселий, говіркий, роботящий, розважав, як умів, мою самоту і тугу. Одно лиш було прикрим, що не міг я з ним бесїдувати — тим то взяв ся учити єго по анґлїйски.

При науцї вживав я методи, яку примінюють учителї чужих язиків. Брав якунебудь річ до руки показував єї Пятницї і ви-