Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 18 —

довкруги. Великаньскі вали водні нїби гори високі гнали від берегу і вдаряли з такою силою о судно, що все на нїм тріщало і хитало ся — а сам корабель, дертий на всї сторони, сїпав ся як пес на ланци і здавало ся, що ось-ось позриває сильні якори і пожене до берега. Вітрила і реї подерті і поломані на куснї відпадали від щогл, наконець передня щогла провалила ся, покриваючи сїтию линв часть корабля. Капітан приказав усе зрубати і кинути в море ,але за першою щоглою і середна почала хитати ся і грозити затопленєм судна, — прийшло ся і сесю зрубати. Неустрашимий капітан робив усе, щоб ратувати корабель, але з єго побілїлих лиць слїдно було, що надїї не богато остало.

У той час прикучнув я ледви живий при дверех помосту, держачись обіруч за желїзне кільце, щоби не впасти.

Пронятий жахом до глубини душі дрожав як лист і не знав де заховати ся і що з собою зробити. Слова батька і єго остороги станули менї тепер знов на думцї. Недуга морска мучила мене ще гірше як передних днїв, а докори совісти гризли невпинно. — О Боже милий! шепотїв я в нестямі, се моя провина стягнула гнїв Твій на сих неповинних людий, через мене всї они загинуть! О ратуй мене, милосерний Боже! змилуй ся наді мною! Доки житя не зроблю нічого без волї моїх дорогих родичів — буду їм у всїм повинуватись. О Господи! змилуй ся, змилуй над нами!

Але буря лютувала дальше, перуни тріскали, а вітер свистав, ревів, заводив невгаваючи. Два купецькі судна зірвані з якорів перелетіли попри нас і розбили ся о прибережні скелї; — другий корабель неподалеки від нашого пішов з цїлим набором і людьми на дно. Бачив я, як в тій страшній хвили старі матроси падали навколішки і молили ся, дожидаючи смерти.

Аж ось в дверех, при котрих я сидїв, станув моряк, затикаючий шпари в суднї, і закликав, побілілий з перестраху: “Дїра в корабли! на метр води в кадовбі!

— До помп, хто живе! крикнув капітан, взиваючи всїх на поміст.

— Вставай лїнтаю! гукнув хтось надімною, потрясаючи за плече, — не чуєш, що дїє ся? Марш до роботи! а то кину тебе, нездаро, в море!

На силу схопив ся я з землї і побіг з другими до помп. Але всї змаганя наші були без успіху, вода підходила все висше і