Став я се пояснювати Пятници; счудований слухав мене з негодованєм. Відтак розповів я єму про християнського Бога, Бога любови й доброти, Сотворителя і Батька наймилостивійшого. Довго говорив я про небо і вічне житє, про нагороду для добрих а кару для злих, про любов ближнього і любов Бога і честь яка Єму належить ся.
Індиянин слухав мене уважно, лиш вряди-годи хитав головою або підводив в небо свої гарні очи. Найбільше вподобав собі житє нашого Спасителя і молитви, прямо до него засилані, неменьше одушевляв єго опис премудрости і всемогучости Господньої.
Твій Бог, Робінзоне — закликав — мусить бути много дужчий, бо є всюди і все чує і бачить і може, а наш старий Бенамукі сидить на горі, замість володїти понад сонцем і зорями, і нічого не знає хиба те, що єму Увукакіс передадуть.
Правда, Пятнице — відрік я — сильнїйший він над усї сотворіня, бо сам їх сотворив.
Так провадив я науку релїґії. Инколи знов ходили ми разом до моєї сьвятинї і молили ся там над морем. Згодом став Пятниця взірцевим християнином. Кождої днини дякував я Богу, що зіслав менї такого товариша, а туга за Европою зовсїм майже мене покинула. За три роки нашого спільного житя не було між нами найменьшої сварки. В сьвята читав я Пятници сьвяте письмо і пояснював по змозї сил. Часто знов ставляв він менї питаня, над котрими я сам мусїв призадумати ся і таким чином зглублював я чим раз краще Божі слова, а деякі уступи вивчив таки на память.
Крім того розповів я Пятници своє цїле житє, не промовчаючи і блудів, котрі зводили на мене усї нещастя. Говорив я єму про держави европейскі, про великі міста і торговлю в них, про нашу сильну анґлійську фльоту, а всего того слухав хлопець цїкаво і чудував ся мудрости Европейцїв.
В пів року по нашім знакомстві дарував я Пятници складаний ніж, сокиру і пістолю. Зрадїв чимало і так обережно з ними поводив ся, що по роцї і слїдно не було, що їх вживає.
Одної днини вирисовав я на папери пером шалюпу, а вказуючи єї Пятници, поспитав, чи не потрапив би такої зі мною зробити.
