Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/180

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 181 —

кий бенкет відправити. Мерщій збіг я з вартівнї, а узявши бохонець хліба і фляшку вина від потреби, дав знак моїй дружинї готовити ся у похід. Праворуч ішов Пятниця, по лївій бік Аміґо, а в серединї я сам. Усї мовчали — навіть пес вивчений і не заскомлїв, тільки єго насторошена шерсть і попущений хвіст вказували що й він ворожо настроєний.

Через дорогу знов давна думка стала вертїти менї мозок: чи є в мене право нападати диких, котрі менї нїякого лиха не заподіяли? Не зі страху я се розважав — було в мене прецїнь огнисте оруже проти ворога, — але мучили душу сумнїви, чи вільно ось так ізза нїчого людску кров проливати. Пятниця не думав так благо, палкий огонь жеврів в єго очех, а грудь розпирала жадоба пімсти на ворогах свого племени. Наконець рішив ся я поки-що приглядати іно кровавому бенкетови, а проче полишити судьбі. Наколи не буде потреби чіпати Караібів, оставлю їх в супокою — в противнім случаю стану до борби.

З найбільшою обережностию дібрали ся ми нишком по конець гущавини, що відмежувала нас від диких. Звідси могли ми добре бачити цїлу громаду. Кільканайцять з них прикучнуло довкола великого огнища і заїдали мясо одного з нещасних полонеників. Другий зі спутаними руками й ногами лежав побіч і дожидав своєї черги. Аж ось Пятниця, що вдер ся був на шпиль дерева, щоби краще розглянути положене, зсунув ся тепер в низ і прошепотїв до мене:

Робінзоне! там лежить чоловік з білим обличем і довгою бородою, се один з тих, котрі поселили ся на нашім острові.

Митю вилїз і я собі на дерево. На жаль! Пятниця говорив правду: спутаний полоненик був Европейцем. На сей вид нестримна лють закипіла в менї, даю знак товаришеви і з рушницями посуваємо ся на горбок, що безмаль шістдесять кроків віддалений був від Караібів.

Нараз двох диких починає розпутувати нещасного — не пора вже довше зволікати — оба звертаємо рушницї на ворога.

Готов?

Так.

Раз, два, три!

Грімки вистріли гукнули разом. Скоро дим розвіяв ся, поглянув я вперед себе: мій вистріл убив одного, ранив другого.