Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/181

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 182 —

Пятниця застрілив двох, а третьому завдав тяжку рану. Годї описати, яка суєтня счинила ся поміж дикими на гук рушниць, на вид ран, що кровавили ся під дотиком невидимої руки. Ранні кидали ся по землї, постогнуючи з болю. Здорові бігали мов божевільні і глядїли безпечного захисту. В страху либонь і позабули про лодї і стали на всї сторони тїкати, не знаючи — з котрої дожидає їх погибель.

Пятниця поглянув на мене зором, що дальше робити. Даю знак: відкидуємо рушницї, беремо сьвіжі і прицїлюємо ся знову. Сим разом лиш оден Караіб погиб на місци, другий тяжко ранний повалив ся також на землю, а иньші кровю обтїкаючи, постогнували з болю. Незабавки трох з них пало поруч товаришів. Осталі, втративши з остраху свідомість, бігали сям і там з проймаючим вереском.

За мною! — закликав я, вискакуючи споза хащів з шаблюкою і нарядженими пістолями. Пятниця не оставав позаду. На наш вид чотирьох диких стрибнуло у човна і відчалило від берега. Пятниця пускає ся за ними аж ген у воду і мірить з обох пістолів. Два падуть в море, а прочі з усїх сил гребуть веслами, щоби втечи.

Я спішу поперед усего до Европейця, даю єму сокиру і пістолі, а для підбадьореня вливаю вина в помертвілі губи. Вже лиш ноги мав спутані, шаблюкою перетинаю лико, а в сїй хвили він вистрілом вбиває дикого, котрий ладив ся менї голову сторощити, — бо Караіби побачили, що нас іно двох, очуняли з остраху і хопили за оруже. З вдяки за вратоване житє рубаю на двоє Караіба, котрий хотїв завдати смерть полоненикови. Та ось пятьох инших кидає ся на нас з бішеною лютостию. Европеєць слабкими силами відпирає страшні удари, які єму завдає якийсь великан шаблею. Прочі чотири полишають Европейця кремезному товаришеви, а самі беруть ся до мене.

Важко приходило ся менї переплатити мою палку нерозважну бійку, поклав я вправдї одного з пістолї, та прочі три зі страшнїйшим ще криком і завзятостию обступили мене довкола. Вже думав що згину — коли се мій Аміґо мече ся на найблизшого ворога, ловить єго за горло і давить. І Пятниця, побачивши, що менї грозить, бере лук полишений на березї і трупом стелить другого дикого. Послїднього я пробиваю шаблею.