Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/186

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 187 —

— О станеш ся нашим спасителем, котрому по вік не забудемо дяки — відказав Дон Хуан.

Послухай! треба нам вперед спровадити тут усїх твоїх братів. Тодї спільними силами збудуємо величезне судно, заосмотри мо єго в поживу, оруже, пушки і, хіснуючись трівалою погодою, попливемо на море шукати іспанських чи анґлїйских осель.

— Прегарна гадка!

— Одно лишень здержує мене від здїйсненя тих плянів.

— Що такого? — збентежив ся Іспанець.

— Бою ся, щоби на тім всїм зле не вийти.

— Як се? — допитував Дон Хуан.

— Знаєш, яка вражда дїлить наші народи, — тим то й лякаю ся, щоби в іспаньскій оселї не передали ви мене в руки власти сьвітскій чи духовній, котра Англичанина засудить безперечно яко єретика на смерть.

Мої слова прикро вразила Іспанця.

— Милий Боже! закликав — чи маєш вже нас за таких нелюдів! Тільки пережили ми усякої біди — а тепер малиби платити нашому добродїєви такою чорною невдякою.

— Саме те, відказав я, — люди звичайно добро забувають і вдяка тепер рідка птиця. Впрочім тобі повірю, та хто дасть менї запоруку за твоїх братів?

Коли таке, то позволь менї зі старим Караібом відплисти до них на остров. Заберу зі собою папір і усе пригоже, спишемо договір, що підчиняємо ся під твою власть і обіцюємо у всїм послух. Я зложу тобі перед від’їздом присягу, а того, котрий не додержить услівій, — покараємо смертию.

Обличе Іспанця сияло при сих словах такою щиростию, що я повірив єму зовсім і пристав до єго думки. Вже все було обговорене, і день і година від’їзду порішені, коли се він сам запримітив, що треба здержати ся з виправою хоч пів року, бо припаси поживи іменно збіжа не виживлять довго двайцятеро люда. Тим то урадили ми справити вперед великий шмат землї, обсїяти єго, а відтак аж по жнивах ладити задуману виправу.

Позаяк було нас тепер чотирьох і мали доволї оружа й амунїциї проти напасних дикунів, могла управа і сїйба відбути ся без найменьшої перепони. Щоби даром не вбивати освоєних кіз, полювали ми на лїсові; а що лишало ся мяса над потребу, те со-