своє судно, і бороните-ме властивця і єго майна до послїдньої каплі крови.
2) буде вести чесне і трудяще житє, бо нї лїнтяй, нї злочинець не може бути на остров допущений;
3) закине усї сварки, а на случай якої суперечки шукати-ме порішеня єї у пана острова або в того, котрому він передасть власть судиї;
4) усї роботи, що мають на цїли добро громади, сповнить без наріканя;
5) всї постоять як оден проти того, що посьмів би зломати отсї застереженя, і або приневолять єго до послуху або проженуть з острова.
Най добре кождий розважить повисші услівя, а коли справді рішить ся по совісти їх сповнити, — з доброї волї заприсягне той договір на Сьвяте письмо і честь іспаньского народа; в противнім случаю не має доступу на остров Робінзона.
Підписав я з Дон Хуаном се письмо, а він таки зараз присяг і заручив менї, що і прочі єго земляки не спротивлять ся те саме вчинити.
Караібский човен заосмотрили ми в поживу і воду на вісїм днів, бо хоч погода була гарна, а плавба не могла потрівати довше над вісїм днїв, все-ж таки побоювали ся ми, щоби буря не заскочила наших подорожних. Дав я їм дві рушницї і по десять набоїв, приказавши, щоби даром не марнували вистрілів, а вжили їх лишень на случай стрічі з ворожими Караібами. Крім того забрали они ще й сокиру, сверлик і пачку цьвяхів, для направи старої шалюпи або зладженя нового судна, котре мало перевезти усїх Іспанцїв. Наконець подав я Дон Хуанови папір і флящину чорнила, щоби мали чим договір підписати.
Надійшла хвиля розлуки. Пятниця припав батькови до груди, засипав єго поцїлуями і пестощами, обіймав і плакав так жалко, що й менї слези повисли на віях. Ми з Дон Хуаном стиснули собі руки, а пращаючи ся, пожелали скорого побаченя. Відтак всїли наші други в човен, а пригідний вітер пігнав їх як раз у ту сторону, куди мали плисти. Довго, довго глядїли ми за ними, докіля ще бодай чорну точку добачити мож було на мори. Пятниця плакав, аж заходив ся, немов вже батька не надїяв ся нїколи увидїти.
