Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/189

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 190 —

Коли човен щез нам з очий, пішли ми оба до сьвятинї, там клякнули у стін хреста і молили Бога за добру дорогу і щасливий поворот наших товаришів.




Глава XXXIX.
Пятниця добачує шалюпу на мори. Готовимо ся до оборони. Бунтарі і вязнї. Нарада. Стріча з бунтарями. Опанованє шалюпи.

Дон Хуан і батько Пятницї відплили 11. серпня 1669 р. себ-то чотирнайцятого лїта мого проживаня на острові. їх виправа була для мене першою пробою на дорозї визволу з засланя — у перший раз заяснїла менї надія, що зможу наконець повернути до рідної землї.

Усі вільні хвилї передумував я тепер у одно над тим, як би сю мрію перевести в дїло. Надїя і острах поперемінно ворушили душею, раз як дитина тішив ся я здїйсненєм найгорячійших моїх бажань, то знов дрожав зі страху, щоби буря не затопила Іспанця і Караіба, щоби єго земляки підписали договір, та щоби з поворотом не стрітив їх гураґан. Як стояло в умові, мали они прибути доперва з весною, та хто зна, чи навкучивши собі довгий побут між Караібами, не схочуть похіснувати ся останками гарної пори й не виберуть ся сейчас в дорогу.

То знову иньша гадка мучила мене: чи, повернувши до Анґлїї, застану ще родичів в живих? Чи не краще померти менї тут на пустім острові, чим оплакувати тамки їх смерть? — В такій душевній боротьбі пережив я кілька тижнів, коли се 28. серпня скоросьвіт збудив мене Пятниця окликом:

Робінзоне, вставай! они вже пливуть!

Як стій схопив ся я з ліжка, накинув на себе одїж, і, не думаючи про нїяке лихо, побіг мерщій на беріг. Та ось на превелике диво й острах побачив я на мори велику шалюпу, котру вітер гнав в нашу сторону.

Се не наше судно! — скрикнув я в трівозї, пливе від заходу,