Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/196

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 197 —

іменно керманич, се майже самі головні бунтарі. На случай стрічи з ними не піде так гладко, як з переднїщими.

Повірте мені, капітане — став я єго потїшати — коли я у перше станув на сїм острові, було моє положенє много гірше чим ваше, а таки милосердний Бог не дав менї загинути. Кріпіть ся, що й вас Він не опустить.

Спаси-біг за відраду, але, щиро кажучи, не надїю ся я вийти добре з отсеї халепи...

Побачимо, як оно буде — відрік я — а покищо здаймо усе на Провидїнє.




Глава XL.
Друге судно. Смерть проводирів бунту. Промова Робертсона. Губернатор. Подїї на корабли. Засудженє виновників. Готовимо ся полишити остров.

За той час шалюпа підплила до берегів. Семеро люда вискочило на сушу, трох остало в судні. Заховані в гущаві лїска, що окружав замок, могли ми за ними стежити, хоч они нас не бачили. Поперед усего побігли до першої шалюпи, та як-же счудували ся, коли і єї найшли продїравленою наскрізь, без щогли, вітрил та весла.

На мить станули мов вкопані, відтак закричали голосно, а не діждавши ся відклику, стрілили усї разом. Та і тепер мертва тишина залягла довкола, лиш луна протяжним відгомоном понесла лїсами гук їх рушниць.

Здає ся та могильна глуша не була їм по нутру, бо по короткій нарадї всїли в човен і відчалили від берега. Се знов не було менї до вподоби — сейчас повернув ся в противну сторону і закричав глухим голосом, щоби єго почули, але не вміли розізнати, відки він несе ся.

На мій крик шалюпа опять стала плисти ід берегови. Побачивши се, приказав я Пятници піти в густо зарослий яр і голосами манити моряків, а коли вже їх далеко відведуть, най до нас мерщій манівцями повертають.

Мій плян вдав ся прегарно. Ледви моряки почули крики в