єму свою чорну душу — чи хочете, щоби і ваші помандрували за ним до пекла?
А чи дарують нам житє? — промовив якийсь.
Мовчи, Еткінсе! — зверещав Робертсон — хоч ти не відзивай ся, причино усеї халепи! Ти зворохобив отсих нещасних своїм безбожним язиком, так позволь їм бодай тепер ратувати житє.
Всїм буде прощено! — закликав капітан, чейже пізнаєте мій голос.
Се голос капітана! — крикнув Сміс.
Всї доступлять помилованя крім Уіля Еткінса.
Про милий Біг! капітане, прости! — молив Еткінс — чи то я вже такий гільтай, що й поправити ся не можу?
Ти перший кинув ся на мене і звязав — відрік капітан — для тебе нема опрощеня.
Ласки! ласки! — просили другі.
Віддайте вперед оружа, ворохобники! — гукнув капітан, опісля поговоримо зі собою.
Митю зложили бунтарі рушницї, а коли ми їх спутали і завели у лісок, промовив до них капітан строгими словами, представив усю гидь їх злочину, який сповнили, і сумні наслїдки такого поведеня.
Ви хотїли мене полишити на пустім острові — казав, та справедливий Бог инакше судив. Остров сей остає під властию анґлїйского ґубернатора, у него просїть помилуваня, бо я не маю права тут приказувати, переходите тепер під єго засуд.
Бунтарі покірними словами обіцювали поправу і молили капітана, щоби за ними промовив у ґубернатора. Очевидно, тим ґубернатором був я — але поки-що станув осторонь і не мішав ся до лїла. Вислухавши усього, виправив я до капітана поручника; сей приступив до него і каже:
Пане! Єго ексцелєнция ґубернатор бажає з вами говорити.
Скажіть єго ексцелєнції, що сейчас буду на прикази — відповів живо капітан.
Моряки, почувши сї слова, кріпко повірили, що ґубернатор
