Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/212

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 213 —

нець. Довгу хвилину лежали ми собі в обіймах, не спроможні і словечка промовити. Коли другі дізнали ся про мій поворот, поздоровили нас вистрілом з цїлої батериї, на що корабель і шалюпа і собі сальвою відповіли. На голос стрільнї прибіг і батько Пятницї. Стріча єго з сином була вельми зворушаюча. Посадивши батька на горбку, вдивляв ся в него хлопець мов в образ — раз-по-раз відбігав до шалюпи по якісь ласощі і знов повертав і пестощами засипував старого. Весь час невпинно балакав по караібски так, що губа нї на хвилину ему не зімкнула ся.

Наспіли внедовзї і другі Іспанці в числї 16 і повели нас в триюмфі до замку. На шпилю вартівні застромлено прапор з моїм прозвищем. Не спізнав я фортифікаций, так їх високо підведено: вал доходив тепер звиш 7 м. в гору, в рів довкола широкий на 5 м. завернено воду потока. В трох горах пятикутника стояли наряжені фальконети, тут-же при дверех печери находило ся десять мушкетів і дві рушницї. Згодом але дізнав ся я, що спонукало оселю до таких обережностий. Відтак стали ми розповідати собі пережите-перебуте. Іспанцї не надїяли ся вже оглядати мене в живих, бо думали, що корабель, в котрім я відплив, потонув, або що я сам в Анґлїї помер. Сї чесні люди і в голову собі не клали, щоби я міг на них позабути.

Просив я Іспанцїв, щоби розказали мені усе, чого довело ся їм зазнати на острові за ті три роки, і ось яку почув історию:

Всї сїмнайцять заприсягли присланий їм через мене договір і порішили сейчас таки вибрати ся в дорогу. Батько Пятницї мав їх провожати. Дикі одначе нїчого про їх від’їзд не знали, бо Европейцї покинули їх, придумавши кількодневну виправу на риби.

Як-же засумували ся, коли не найшли мене уже на острові! З листу вичитали, що склало ся про полишених тут Англичан і про те, як з ними поводити ся. В тиждень доперва удало ся трох уоружених Іспанців на хутір, де проживали бунтарі, бо досі не посьміли ще переступити межі долини, яку я їм застеріг. Добрі Іспанцї взяли їх за чесних людий і вже по тижневи знесли мій засуд і позволили їм ходити по цїлім острові.

Та свобода, місто приєднати лотрів, піпхнула їх тільки до