навіть дав їм дві рушницї і кідькадесять набоїв. До судна прикріплено щоглу і вітрила.
Так виряжені пустили ся Англичани на море. Іспанцї провели їх до берега, желаючи гарної плавби і радїючи нишком, що прецїнь позбули ся немилих сусїдів. Та ось в два тижнї по сім побачив оден Іспанець, що працював в поли, лодку пливучу до берегів — а в нїй осьмеро люда. Стрівожений кинув ся бігцем до замку звістити про небезпеку. Іспанцї хопили зо оруже і вийшли на стрічу сподїваним ворогам, коли се на превелике своє зачудоване і журу пізнали, що то Англичани повертають з пятьма Караібами.
Ось яке їм приключило ся:
По двох днях плавби причалили они до острова, котрий лежав від заходу. Жителї збігли ся сейчас з оружем і не дали приступу чужинцям. Покинувши отже первістний намір, поплили они дальше на полудне і висїли на невеличкім острові, що єго заселювало всего на всего кількадесять диких. Сї приняли Англичан вельми гостинно і достарчили їм бататів і сушеної риби. Мали они у себе пятьох невільників, спійманих у послїднїй битві, і тих відступили Англичанам за кілька европейских дрібниць. Межи невільниками було двох Мущин і три жінки.
В чотири днї опісля пустив ся Еткінс з товаришами знов на море, щоби поселити ся на якім пустім острові, та не найшовши пригожбго, порішив вернути назад до нас.
Мали вже тепер невільників, тим то й не потребували працювати коло рілї, а могли вигідно зажити. Вийшовши на берег, просили Іспанців, щоби позволили їм поселити ся на західній сторонї острова, де задумали поставити хати і справляти землю.
Добрі жителї замку вволили і сим разом їх бажаню, але загрозили, що на случай нових напастий розстріляють усїх трох без пощади. Позаяк погроза ся вийшла від Дон Хуана так благого для них досїля, пізнали Англичани, що жартів тут нема, і якийсь час поводили ся супокійно. Але ворохобний характер Еткінса не дав єму витрівати в добрім.
Раз якось розсердив ся на одного Індиянина і вдарив єго сокирою в голову так сильно, що сей трупом пав на місци. Товариш того, кипучи пімстою за кривду земляка, кинув ся в сю
