мить на Еткінса, звалив єго на землю і став давити. На щастє наспіли в пору два другі Англичани, вратували житє Еткінсови, а вбили Караіба. Але кілька місяцїв тяжко слабував задирливий матрос, бо мав міцно сторощену грудну клїть і кілька ребер поломаних. Згодом вилизав ся якось, та вже до давних сил і здоровля не повернув і попав небавки в чахотку. Коли вперше я єго побачив, аж лячно стало, так змарнїв. З кремезного, сильного колишнього моряка іно тїнь остала, знать було, що не довге вже єму житє.
Кровава ся подїля зажурила поселенцїв, але мала й добрі наслїдки, бо другі два Англичани, під’юджувані передше через Еткінса, поводили ся тепер супокійно, а він сам, знесилений недугою, не спроможен був ворохобити.
З трох приведених Караібок взяв одну за жінку Іспанець, з двома другими одружили ся Англичани. Охрещено їх поки-що без сьвященика і вивчено перших правд віри Христової. Були се жінки вельми роботящі, вскорі навчили ся варити, прати і шити одежу з козячих скір, і мужі мали з них чималу поміч.
Так проминули поселенцям перші два роки на острові. Коли-б не туга за рідною землею і не клопоти з Еткінсом, не мали впрочім чого нарікати на свою долю.
За весь той час помічувано часто Караібів на побережу, але їх пекольні пири нїчим не заколочували спокою жителів. Аж ось одного ранка надбігають стрівожені два Англичани, звіщаючи, що фльотиля — зложена з 8 лодий, наповнених дикими, причалила до острова недалеко їх осель. На щастє доглянули єї на мори ще завчасу, щоби втечи з жінками і добутком.
Сейчас Дон Хуан, котрий був тут наче ґубернатором, вислав трох Іспанцїв і одного Англичанина на обзорини. Кози
