нїнащо і слїдно було ,що не довго потягне. Хотїв я брати єго з собою до Анґлїї, але він промовив:
Пане ґубернатор! най Бог сторицею заплатить вам за ваше ласкаве поведенє зі мною драбугою, котрий по правді не раз вже вартав повиснути на шибеници — але до вітчини вертати не хочу. Нагрішив я чимало, найже вмираю тут, де Бог милосерний вразумив мене і позволив стати чесним чоловіком. Може товариші мої повернуть домів, я таки тутки остану.
Що нам робити в Анґлїї? — сказав оден з матросів. Тут маємо усего доволї, а там прийде ся гірко трудити і до смерти по морю скитати. Наколи пан ґубернатор позволить, ми на сїм острові доживати-мем віку.
Трох іно Іспанцїв просило ся до Европи, бо задумували повернути тут з родинами, котрі остали в Іспанїї. Я взяв ся заплатити їм дорогу.
Відтак привів я нових поселенцїв з корабля. Не могли налюбувати ся красою острова і радо на нїм осїли. Тепер число сьвіжих і давнїйших жителів моєї держави так представляло ся:
| Англичан | 22 | — | Англичанок | 25. |
| Бразилїйцїв | 5 | — | Бразилїянок | 7. |
| Іспанцїв | 17 | — | — | |
| Караібів | 4 | — | Караібок | 3. |
Разом мущин 48, жінок 35 — не вчисляючи мене, Пятницї і єго батька.
Така осада, посїдаючи подостатком оружа і амунїциї, могла відперти і кількасот диких, наколи-б зважили ся поновити зачіпку.
Порішив я остати на острові цїлу зиму, а капітан мого корабля мав поплисти до Іспанїї і привезти родини поселенців. Дав я єму також повновласть стягати родини добровольцїв, котрі схочуть осісти між нами.
Сейчас по від’їздї капітана взяли ся теслї з підмогою осади стинати дерево на будову місточка. На ту цїль виглядїли ми узгірє над заливом моря, що творив прегарну пристань. Поперед усего порішено виставити дві каплицї: одну для католиків, себ-то Іспанців і Бразилїйцїв — другу для Англичан. Для поміщеня усїх родин прийшло ся побудувати 28 домів. Дон Хуан
