Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/225

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 226 —

у всхіднім напрямі — на таку далечінь годї було доглянути з помосту, чи се остров, чи більший шмат суші. Опівднї вигладив ся океан мов зеркало, і ми побачили на милю на всхід землю. Межи нею а нашим судном вкрило ся море множеством чорних точок, що живо ворухали ся сям і там. Керманич розізнав в них караібскі лодї, котрих могло бути звиш 150.

Либонь дикі доглянули наш корабель, задержаний тишиною, і всїли в човна, щоби єму близше придивити ся. Не врадувало мене се нї трохи, бо легко могло прийти до борби, котрої я собі не бажав. Осада корабельна, наслухавши ся на острові всїляких історий про хоробрість і жорстокість Караібів, затрівожила ся сильно, а нїяк було обминути з ними стрічі, бо нї вітрець не ворушив вітрилами, а морска течія звільна та невпинно посувала корабель ід берегови.

Промовив я до осади, загріваючи єї до відваги, відтак приказав нарядити пушки і ручне оруже, також приладити сосуди з водою, наколи-б дикі захотїли підпалити корабель. Було нас всіх 27, а на фльотилї диких находило ся звиш 1000 люда.

Пів години опісля окружило нас множество човнів. Караіби мали здає ся намір вдарити нараз з усїх сторін. Потрясаючи списами і натягнувши луки, почали видавати проймаючі оклики. Ми візвали їх знаками, щоби віддалили ся — порозуміли нас, але у відповідь пустили хмару стріл, з котрих одна ранила матроса. Осада, кипучи жаждою мести, так і рвала ся до бійки, та я нерозумний! зволїкав: — жаль було менї тих темних людий, котрі й не знали, яка нерівна з нами борба. Порішив я ужити ще послїднього способу, щоби їх вразумити.

Пятнице! — кажу — вийди на верх корабля і промов до них. Скажи їм, що на корабли суть духи, володїючі перунами, що наколи сейчас не відпливуть, то знищимо цїлу їх фльоту і вимордуємо всїх без пощади.

Індиянин взяв у руку зелену вітку, вибіг на поміст і став привітливими рухами скликувати диких. По часови одна з найбільших лодий, в котрій було двайнайцять мужа, підоплила під корабель.

Ледви Пятниця скінчив свою промову, як ось дикі у відповідь сипнули на него градом стріл — дві прошило єму груди. З глухим зойком повалив ся нещасний на землю.