дного Караіба пала навколїшки до молитви — горячі слези спливали по обгорілих лицях тих людий, так твердих на біль і зворушеня.
На сей вид така розпука здавила мою душу, що не тямлячись з болю, з голосним риданєм кинув ся я на мощі товариша; ледви мене відтягнули.
Матроси підняли дошку і помістили єї на краю судна так, що більша долїшня половина тїла виставала поза корабель. Капітан відчитав послїдню молитву. Пращай, дорогий мій брате, товаришу засланя, сердечний друже, пращай, пращай на віки!
Дошка задрожала, тїло легко сховзло в море, котре на завсїгди на віки зімкло над ним свої хрустальні води.
І не стало Пятницї.!
Сумна ся подїя змінила зовсїм мої пляни. Місто плисти до Бразилїї, як се я зразу задумував, подав ся я прямо до Анґлїї, де прибули ми без нїяких вже пригод з кінцем вересня.
Майно моє, що виносило звиш 65.000 L. запевнювало менї безжурне житє, але брак ріднї, смерть Пятницї а крім того колочнечі в Анґлїї і сусїдній Шкоциї спонукали мене до нової подорожи, сим разом на всхід до Індиї, островів Сундайских, Китаю і Сибіру. Не стану єї подрібно описувати, бо се не стоїть в нїякій звязи з моїм островом. Скажу іно, що в торговли в Індиї і Китаю і в транспортї футер зросло моє майно двічи.
Сею торговлею занимав ся я лїт одинайцять. Коли наконець повернув домів, вже Стюарти а Анґлїї не володїли, а на престолі засїв Вільгельм ораньский, що передше панував в Голяндиї. З ним і мир повернув до краю.
Корабель, пливучий з Антилїв, привіз менї дуже сумні вісти про стан моєї осади:
До 1680. року се-б то так довго, докіля жив Дон Хуан, усе ішло як найкраще, а населенє зросло до 400 люда. Та по єго смерти Англичани, шістть раз численнїйші від жителїв романьского племени, стали гнобити Іспанцїв і Бразилїйцїв так, що згодом прийшло між ними до борб, наслїдком котрих Романцїв прогнано з острова.
В кілька лїт опісля під пору, коли француский король Людвік XIV. пособляв зверженому з престола Якову II. Стюарто-
