лото, слонївку, а навіть невільників, котрих нам в Бразилїї не ставало.
Мої розкази цїкавили усїх вельми. Торговля невільниками не була ще тодї загально розповсюднена, а ті, що займали ся нею, казали собі платити за Неґра в двайцять або і трийцять раз тілько, як їх самих коштував на місци.
Раз якось зайшло до мене трех заможних плянтаторів. З їх лиць поміркував я, що прийшли в важній справі. Просив їх сїдати, а тодї один з них промовив в імени товаришів:
Пане Робінзон! знаєте самі, як тяжко тут за робітника, тим то і не можемо розвести плянтаций і побирати з них більших доходів. Треба сему доконче зарадити. Відколи живете між нами, пізнали ми вашу чесність і ретельність. От і порішили вислати до Ґвінеї корабель по Неґрів і просимо, поїдьте ви за сим, бо знаєте тамті сторони. Дамо вам гроші на дорогу і купно, а корабель з капітаном і службою буде вам безуслівно підчинений. За той час ми власними грішми справляти-мем ваші ґрунта, а за труд відступаємо вам десятого привезеного невільника. Так отже без нїякої втрати придбаєте собі робітників і при їх помочи станете за кілька лїт вельможею.
Предложенє припало менї до вподоби, і я, не надумуючись, пристав на усї услівя, тим більш, що се підходило і під мою жадобу подорожованя. Либонь якась лиха судьба попихала мене у загибіль. Другий на моїм місци, коли-б мав те, що я, сидїв би тихо та Бога хвалив — але моя вдача хитка і непостійна і жадна вражінь гнала мене все далї і далї на сьвіжі пригоди, у нові невзгодини.
Відтак списали ми урядовий акт, в котрім на случай смерти робив я портуґальского капітана моїм спадкоємцем: плянтацию мав продати, половину гроший відослати родичам, четверту вдові в Льондонї, а решту собі задержати. Словом, обезпечив я моє добро розумно і розважно і, коли-б стільки обережности заявив був рішаючи ся на подорож, не довелось би менї її відбувати.
Але пристрастна жадоба подорожий здавила голос розуму — перед роками не слухав я осторог родичів, а нинї ішов іно за підшептами горячої уяви.
