Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 45 —

дер в лахматє усї вітрила а на останку сторощив передню щоглу. Пів дня і цїлу ніч жили ми серед тої грози, дожидаючи нехибної смерти. Коли-б навіть і вдало ся нам дістати до якого берега в сих сторонах, то певно повбивали би нас і поїли дикі Караіби. Погибіль була неминуча.

Робінзон Крузо (1919). Стр. 45.jpg
Ратунок корабельних розбитнів.

В такім страшнім положеню не мав я і часу роздумувати про себе. Досьвіта моряк, вартуючий в коши на щоглї, закликав: Земля! Та не вспіли ми і повибігати з кають, щоби єї оглянути, коли се судно з такою силою вдарило об піскову лаву,[1] що всї попадали на поміст. В сю мить вали водні з скаженою лютостию грянули на неподвижний корабель, били об єго боки і сполокували усе ,що тільки на помості найшло ся. Перелякані моряки схоронили ся у трюм[2], але і там не найшли захисту, бо вода затїкала шпарами до середини і грозила затопленєм усеї залоги. Ві-


  1. Лави суть то підморскі піскові узгіря, так плитко під водою положені, що корабель може на них зачіпити. Коли такі скелї стремлять понад море, зовуть їх моряки гаками.
  2. Трюм = спідна часть корабля.