Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/45

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 46 —

тер дув з так сердитим розгоном, що вже його сила могла сторощити судно. Спускати шалюпу[1] на розбурхане море було-б нерозважно, а човно зірвав нам гураґан і поніс, Бог вість куди...

На часинку, мов чарами закляте, усе утихло, занїміло. Користуючись тим, велїв капітан спустити шалюпу, до котрої ми всї повсїдали. Відбили від корабля. Положене було справдї страшне. Всї бачили, що шалюпа не вдержить ся на розбурханім океанї, і ми мусимо потонути. Вітрил не мали, та і не могли-б ними хіснуватись, тільки веслами робили з усеї сили, прямуючи до берега з важким серцем, як ті, що ведуть їх на смерть. Ми знали, що скоро іно лодь підступить до суші, розтріскає єї филя на дрібні куснї. Одна слабонька надїя оставала нам тільки, а то: натрапити у який затишний залив або устє річки, де можна-би з човном захиститись. Але всего того не було і слїду, а берег страшнїйший ще чим море наближав ся до нас все близше і близше. Нараз чорна темрява покрила весь овид. Гураґан заревів з новою силою, а великаньска гора водна захопила нас неначе у могилу...

Що дальше дїяло ся, не тямлю. Поринувши у челюсти морскі, попав я в обморок. Вода запирала віддих, заливала очи і уста. Доперва згодом почув я сильний а болючий удар і прокинув ся немов з глубокого просоня. Узрів, що лежу недалеко від берега, де вода не доходила колїн, але височезні вали водні, пливучі від моря, могли знов пірвати мене у глубінь. Не зважаючи на біль схопив ся я і в приступі нервового жаху гнав що сили на беріг — а море ревіло і гудїло і, знов дігнавши, високою филею мене укрило. На щастє захопив я якусь сторчачу скелю, і, коли филя відплила, помчав знов дальше, аж допав близького горбка, де залив не ринув, і там звалив ся без духа на землю.

Довго лежав я так ледви живий по страшній боротьбі з скаженим живлом. Знеможений, скостенїлий з болю і утоми, не міг я і пальцем ворохнути. За той час буря перестала лютувати, море втихло, филї влягли ся.

Западаюче сонце кровавим жаром осияло спінені води. Поглянув я на море, чи не побачу де хоч кусня нашого корабля, хоч одного з товаришів недолі. Дарма! довкола глухо і пусто як на острові смерти. Я оден, оден тільки на незнанім дикім побережу


  1. Шалюпа — велика лодь, яка при купецьких суднах служить до комунїкациї з берегом.