Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 50 —

ках і чіпаючи-сь лїянів, вилїз я 2 метри заввижки, примістив ся між двома кремезними галузями, привязав ся до них поясом, щоби не впасти, і небавком заснув.

Недогідне се було ложе — тверді віти давили так болючо, що усю ніч раз-у-раз я поворочав ся. Найменьший шорох будив мене зі сну і прошибав дрожию. Хоч сильно втомлений денними пригодами, спав я однакож дуже чутко і неспокійно, а коли сонце зійшло, зірвав ся на рівні ноги, радїючи що прикра ніч проминула.

Робінзон Крузо (1919). Стр. 50.jpg
Робінзон дякує Провидїню за ратунок.

Громади пташенят веселим щебетом повитали рожевий ранок; гомінний гамір залунав по цїлім лїсї — з кущів, з лугів пронесли ся цьвіріньканя, свистїня, голосїня, — але мене все те нї радувало, нї цікавило. Що менї з погоди і сьпіву птичок, коли не маю чим тїла поживити Радше-б тепер кусок хлїба, чим ляскіт усїх соловіїв!

Добре вам дерти ся прокляті птахи, наївши ся до сита — кликав я сердитий — менї голодному і опущеному і слухати вас не любо. О Боже! за які гріхи так тяжко Ти мене караєш? Чи то