Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 51 —

я злодїй, чи палїй, чи душегубець, що мучу ся так жорстоко? За що знущаєш ся наді мною? За віщо мучиш бідну людину-хробака і топтаєш єї у нищетї? Красше було менї з другими потонути в глубинах морских, чим жити таким житєм - конанєм...

Нераз опісля каяв ся я з отсих богохульних слів в розпуцї висказаних, — але тепер позабув я про свої блуди, не розважив, що то я сам з власної волї найшов ся на отсїм місци, тим то нарікав на Провидїнє і в усїх нещастях своїх обжаловував Всемогучого Творця.

Та голод не дав довго заводити, треба було глядати за поживою. На лузї не було нічого пригожого, проте зважив ся я запустити у лїс. Може там найду оріхи, ягоди, хоч-би жолудь або які їдомі корінцї, щонебудь, чим би тілько жолудок задурити.

І став я пробирати ся крізь гущу, перескакувати колюче тернє, розривати руками і ножем попутані пялуни. Ішов з великою обережностию, бо побоював ся все ще диких людий та хищних зьвірюк.

Найменьший шелест вітру в галузях гущавини проймав мене дрожию, і я хапав за ніж, готов боронити ся. Але на щастє мої страханя показали ся пустими — гірше було те, що хоч зробив я вже чимало дороги, нічого ще з’їдомого не подибав. Одна трава і безовочні дерева кампешові! Кори і листя нїяк було їсти, не надавали ся до сего і на причуд гарні цьвіти, котрих сам вид міг ситого одушевити. Тисячі папуг то жовтих, то червоно-синих, то білоперих викрикували проймаючими голосами, глузуючи з моєї біди. Став я у них метати камінєм, та невправна рука не з’уміла влучити. О як радо гриз би я хоч-би сире мясо! як радо впивав би ся кровю отсих поганих крикунів!

Маєш, братку, тоті прегарні тропікові лїси, ізза котрих виїхав ти з родинного дому, покинув щасливе, безжурне житє. Глянь! які хороші папуги, колїбри, пречудові цьвіти, яка пишна ростинність! Наїдж ся їх красою, бо нїчим другим не напхаєш тут пустого черева.

Так глузував я сам зі себе, переходячи через лїсову лощину (поляну), коли се зачіпив о грубе било і упав як довгий. Роздратований голодом, хопив я за гичку, щоби на куснї єї розшматувати за те, що посьміла у дорозї менї вирости, та ось рвучи, почув щось важкого. Велике, широким листєм оповите колосє