Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 55 —

Мулярі, то раз пани! гей, гей! бубонїв я сердитий — без приладів нїчого не зроблять тай ще кажуть собі за все добре платити, — а я, сарака, не маю і крихти вапна, а тут мурувати треба. Що менї дїяти? Всього не стає, та бодай часу в мене доволї, заки яка добра гадка надпливе, буду стягати поки-що материял.

Біля східної стїни скелї находило ся чимало більшого і меньшого каміня. Знать, мусїв колись провалити ся вершок і розсипав. Став визбирувати плоскі куснї, пригожі до укладаня муру. Робота забрала менї весь час до вечера, але коли зирнув я на зроблене, пізнав, що і за тиждень не упораю ся з усїм.

Другої днини взяв ся знов за роботу: укладав каменї в купи, два метри одна від другої, щоби при будові недалеко по них ходити. Декотрі каменї були так важкі, що ледви при помочи здорового дручка з великим усилєм можна було їх підважити і перекотити на місце. Трудив ся я без відгалю, припочивав іно в полудне, щоби спожити щоденний свій стравунок: кукурудзу. Найгірша спека трівала дві годинї, і ту пору саме призначив я на обід і віддих.

Серед такої роботи проминуло менї кілька днїв. Двигаючи каменї на мур, запримітив я, що ті, котрі поростали мохом, сильнїйше держали ся на скелї. От і задумав я назбирати моху, перемішати з землею і таким цементом переложити каменї. Слїдуючих днїв збирав мох і витинав ножем мураву — се було моє вапно.

Поладивши отсї вступні роботи, взяв ся я до мурованя. Перший метр муру стояв мене чимало труду, та вже з другим пішло красше. День за днем набирав я більше вправи в своїй роботї, але доперва по тижневи єї укінчив. Висота муру мала звиш 2 м., на самім шпили повкладав я острі, кіньчасті каменюки, котрі єго чинили ще неприступнїйшим. По конець тої стіни полишив я на сподї величезний плоскавий камінь. Під ним був в мурі вузкий прохід, що вів до печери — а з середини другий такий самий камінь, котрим запирав я на ніч брами моєї палати. Обі каменюки були так важкі, що саме прикоченє одної з них на просторони десяти кроків забрали менї пів днини.

Покінчивши роботу, сїв я проти муру і з гордостию глядїв на довершене дїло. Шіснайцять днїв трудив ся над тим, а нераз натрапляв на такі перепони, що тратив охоту і зарікав ся усего.

Та довго не міг спочивати. Треба ще було, заки ніч настане,