Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 57 —

приладити собі постїль. З будови полишило ся доволї моху, з него встелив я собі в кутї печери догідне ложе, бо мох був мягкий і пружистий. А коли вечером скупав ся в мори і повернув скріплений до дому, з якимже радісним чувством простягнув я, свої утомлені члени на пухкій постели. Зрозуміє се хиба той, хто, як я, довгі ночи проводив скулений на твердій гиляцї.

Вкладаючись на сон, закликав я: Ось маю тепер королївску палату і княже ліжко. Тїльки одяг на менї, що правда, жебрацкий і страви неконче вибагливі, та може згодом і оно поправить ся. Добра ніч вам, мої тереми! дасть Біг, не буду я у вас довго проживати!

І за сими словами заснув я сном блаженних...





Глава XIII.
Трібую розжегти огонь. Дощева купіль. Банани. Стаю теслею. Калєндар. Компас.

Сонце викотило ся вже високо, коли я прокинув ся. Не дивниця! по важкій праци і на догідній постели спало ся прегарно, впрочім не мав зза чого до роботи квапити ся і не було кому мене будити. Перший сей нїчим незаколочений сон покріпив мої сили, і я неначе на сьвіт народив ся.

Туга пігнала мене знов до скелї над печерою, відкіля міг слїдити судна на мори. Та даром спозирав я пильно на всї сторони — скрізь було пусто і глухо. Нараз шибнула мною гадка, яким чином дати про себе звістку кораблеви, коли-б справдї який туда перепливав. Зворушений сею гадкою, став я зносити хворост, обдирати кору з дерев і складати усе в велику купину на скелї, щоби на случай проїзду якого корабля огнем і димом звернути увагу моряків на остров. Та ось, коли вже назносив чималий костир, пізнав своє безголовє. — “Який з тебе дурак, Робінзоне — картав я сам себе. Наложив купину — дуже гарно — та чим єї підпалиш, коли кременя і губки Біг дасть! Треба бути зовсім безглуздим, щоби таку дурницю стрілити”.

Сердитий повертав я домів, роздумуючи, яким би чином зажегти огонь. Було-б се для мене справдїшнє щастє, бо коли згадав довгі безпросьвітні вечери, які дожидали мене в зимі, — сум і острах налїтали на душу.