Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 61 —

день майже рівний ночи, подїлив я круг каменя між всходом а полуднем, відтак між полуднем а зоходом на шість рівних частин, вирізав ножем карби і позазначував числами години. Так змайстрував я собі годинник не зовсїм то може і точний, але для мене пригожий і вартнїйший невідь якого.

 

 
ГЛАВА XIV.
 
Вирядженє в подорож по острові. Зладнанє найважнїйших потреб. Мотузє і чоботи. Капелюх і слиса.

Моє самітне житє не видавало ся вже менї теперички так скучним, як у починах. Згодом став я звикати, а попри то втїшала мене все ще надїя, що може надпливе який корабель і визволить нещасного з отсеї тюрми. Одно тільки прикро доскулювало, іменно: одноманїтність корму. Кукурудза була, що правда, добра і ситна, банани прегарні, але і найлїпші ласощі з часом переїдять ся. На згадку хлїба і мяса попадав я в поганий настрій.

І що-ж, паничу — говорив тодї сам до себе — з'їв би так кусок печенї або курку жарену, а до того пайку білого хлїба з сьвіженьким маслом — що небоже? Не красше то було слухати батька і сидїти дома, де раював ти в добрі як пампух у маслї. Ах пампухи! прегарна річ! такі горячі просто з бляхи з конфітурами і цукром, які мама смажила бувало на пущенє! Сердешна мама! бідолашний батько! Кілько то журби завдав ти їм, ледащо, а тепер ще роптаєш на свою долю. Добре тобі так, негіднику, не варт ти навіть тих пізанґів і кукурудзи, на котру вередуєш. Захотїло ся бурлакувати по сьвітї, так пануй тепер на кукурудзових зернах.

Вичитавши сам собі таку проповідь, з лекшим вже серцем сїдав я відтак до їди, але по часови прокидала ся знов в менї жадоба красшої поживи і на останок порішив я невідмінно пустити ся на вандрівку в дальші лїси, де може найду иньші поживні плоди.

Та до подорожи не ставало чимало річий: повози, коний, прислуги, куфрів — словом усего без чого нї один богатий і статочний чоловік не виїздить з дому. Не був я вправдї такий вибагливий, але годї було і менї в подертих панчохах продирати