Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 63 —

нечувані перепони. Напсував сила кори на ходаки, бо кора лупала ся повздовж або пукала від країв. Двайцять підошов накраяв, а всї потріскали. Щоби сему зарадїти не вертїв я дїрок в корі, а прикріплював підошви до ніг лїянами, але і сї по часови рвали ся, кора розлазила ся, а я знов сьвітив босими ногами.

У той час пригадав я собі з розказу одного шведского капітана, що селяни з околиць Риґи[1] плетуть собі постоли з липового лика. Назбирав я отже лика з якогось дерева, виплїв подовгасті платівки і намочив на добу в водї, щоби змягчіли і через те лекше дали обвинутись довкола ноги.

Є капелюх, є чоботи! — закликав втішно, одного ще іно оружя не стає. І на се треба найти спосіб! В часї моєї тесельскої роботи запримітив я одно незвичайно трівке дерево[2] — вибрав тепер з него просту гиляку 2 м. завдовшки, відотнув від пня, застругав ратище і на конець в рощіль насадив остру каменюку. Ось і мав я спису так тверду, що вістрем єї пробивав в пнях дерев глубокі дїри. І сокиру придбав собі вельми пригожу. На морскім березї бачив я много каменюк. Одної днини найшов камінь подобаючий на вістрє топора, з невеличкою дїркою на однім кінци. Розсверлив я другою каменюкою сю дїрку і набив на топорище, ще й ужевками з нервів банана цупко привязав. Тепер була ось в мене сокира. Стрібував з нею рубати, бачу — що можна.

На таких роботах зійшов менї трохи не тиждень. Покінчивши їх, виймив я волокна пізанґові з води, де вже доволї змягчіли і висушив на сонци. Відтак витовк на камени грубою гилякою, аж термітє повідлїтало. Чисте волокно дало ся теперечки гарно крутити. Наробив я мотузя, а по сїм взяв ся за плетенє торби. До двох дерев, віддалених звиш пів метра від себе, привязував в поперек волокна, як найгустїйше одно під другим. Була се наче ткацка основа. Опісля вязав так само густо волокна з гори в низ, завузлюючи їх цупко з кождою з поперечних ниток в квадратні очка. Спершу ішло се менї нескладно, а все таки одержав я щось в родї сїтки. Відвязавши єї від дерев, злучив ще боками, поли-


  1. Риґа, місто в Лївонїї над морем Балтийским. Нинї належить до Росиї, передше було шведским.
  2. Дерево таке зовуть желїзним (metrosidoros). Росте на островах Молюцких в Азиї і на сусїдних побережах Великого океану. В промірі мав нераз і метр, в незвичайно тяжке, туге і трівке. Китайцї платять за него дорого і вживають на якори і керми до своїх суден, бо є твердше від желїза, а мякуни і комахи зовсім єго не точать.