Сторінка:Даніель Дефо. Робінзон Крузо (1919).pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 66 —

ще нї разу зьвірячих голосів — до сего часу були би вже мене чей занюхали.

Навчений вчерашним досьвідом, не хотїв я нинї пускати ся в саму спеку. Треба було доконче злаштувати який парасоль. За сим вилїз я на кокосову пальму і нарізав споро листя, котре лискуче і тверде як-раз пригоже було до роботи. Відтак витяг грубий прут, привязав до єго кінцїв чотири довгі вітки навхрест, получив кінцї мотузком і таким чином мав вже сам кістяк парасоля. Положене на нїм і кільцями мяжнїв пришпилене листє кокосу заступило тканину, якої вживають до покриваня зверхи.

Ся робота забрала менї трохи часу, але зате парасоль був неоцїненим добутком. Сонце не доскулювало вже менї тепер так сильно, а легот попід прутя мило продував.

Охрестність представляла ся вельми ріжноманїтною. Тут темніли непроходимі лїси, там знов мінили ся зелению просторі рівнини і луги, вкриті запашним цьвітом, дальше мріли громади високих скель, або в иньших місцях кругляві горбки з шестистїнних правильних стовпнїв зложені[1]. Декуди шуміли струї так глубокі, що вода доходила у пояс. Саму середину острова займала високорівня вкрита лїсом, з стремлячими понад ним висшими шпилями. З кождого вершка споглядав я банно на океан, чи не побачу якого вітрила — та даром! як оком займити, простягло ся тільки одно гладке, непроглядне море ген — аж у недостижиму даль...

Опівднї пішов я опять скупати ся і при сїй нагодї задумав ще й випрати собі сорочку, бо ношена стільки часу в горячім підсоню нїчим не подабала на колись-то біле полотно. Скинув єї, виправ як вмів, відтак розпостер на сухім каміни до сонця, а сам скочив у воду. Замолоду вчив ся я плавати, тепер прийшла менї охота поплисти до вишибку суші,, що тонким язиком вибігала далеко в море. Загадав — зробив. Моя плавба не була без успіху: запримітив я іменно, що вишиб сей у час приливу моря стояв під водою, а відтак коли знов відплив настав, полишала ся на нїм сила устриць та других морских животин.

Радіючи з сего відкритя, вийшов я на берег, де вже сороч-


  1. Скелї того рода зовуть ся базальтовими. Видвигнула їх вульканїчна сила з нутра землї. Мають они звичайно вид величезних кертовин, инколи і до 300 м. високих. Сливе базальтова печера на острові Стафа на західнім побережу Швоциї. В полудневій Франциї находить ся в однім департаменті цїлий гостинець базальтовий.